Микола КУМАНОВСЬКИЙ, художник, лауреат обласної мистецької премії ім. Йова Кондзелевича
Намагаюся стежити за волинською періодикою. Недавно одна з публікацій відверто вразила і обурила. Не люблю, коли ображають творчих людей. І хто б ви думали? Їхні колеги. У минулому номері газети «Волинь–нова» прочитав статтю голови обласного осередку Національної спілки письменників Олега Потурая. У ній автор безпідставно шпетить нашого відомого поета, прозаїка, громадського діяча і мого давнього приятеля Івана Чернецького. Ідеться про те, що Чернецький в одній зі своїх останніх публікацій, розмірковуючи про політичне життя на Волині, виборчі перегони до Верховної Ради, підтримав кандидата в народні депутати України Ігоря Палицю. Пан Потурай написав, що раніше Іван Іванович не збирався підтримувати цього політика, аж раптом змінив свою думку, звинувачує письменника ледве не у зраді національних інтересів, у зміні власних переконань і т. п. Як давній товариш Івана Івановича я не стримався і вирішив відстояти добре ім’я Чернецького. Виборчий процес — це пора, коли в кожній вільній, демократичній державі проходить агітація за різні політичні сили або кандидатів. Люди мають право на висловлення власних думок. Проте кожен виборець вправі сам вирішувати, за кого йому голосувати і кого підтримувати. Люди можуть міняти власну думку і аргументувати чому вона є такою. Що й зробив Чернецький. Потурай же вдається до совкової практики навішування ярликів і бездоказового ствердження, що лише його думка — правильна. Він не лише звинувачує Івана Чернецького, а ще й агітує за одного з кандидатів у народні депутати. Виходить, що він має право на виявлення такої думки, а інші — ні? Відколи Україна стала незалежною, пан Потурай практично на кожних виборах підтримував різні політичні сили та кандидатів на високі посади. Навіть, кажуть, працював на них. Тож заголовок статті «Нас купують, щоб потім продати», очевидно, в першу чергу стосується його. Дехто з тих кандидатів відверто дискредитував себе перед українським народом. Один з них за махінації з державними коштами у в’язниці сидить аж за океаном. Але ж ні Чернецький, ні інші письменники не запитують у Потурая, чому на кожних виборах так невдало міняє покровителів. Особливо дивними видаються звинувачення, оскільки на нещодавніх виборах голови обласної письменницької організації саме Іван Іванович підтримав пана Потурая. Тепер, ставши «начальником», молодший колега намагається іронічно осуджувати позицію інших, переконуючи у виключній правильності власних тез. Пахне це номенклатурно–совдепівським душком. Мене часто запитують, чому я не член Спілки художників. Відповідаю, що орли літають поодинці, а горобці — зграями. Це, звичайно, жарт і я не хочу цим образити нікого із талановитих спілчан — художників, письменників, журналістів чи композиторів. Але, на жаль, у спілчанських організаціях совєцькі стереотипи спрацьовують і сьогодні. Яскравий приклад — уже названа стаття пана Потурая. Іван Чернецький — людина з величезним життєвим досвідом, тонкий психолог людських душ, справжній майстер пера, визнаний в Україні. Він ніколи не прислуговував, як дехто, ніяким партійним структурам чи владі. Завжди сміливо різав в очі правду–матінку. І повчати його зі сторінок газети та ще й осуджувати, як на мене, — нікчемна справа. Скажу кілька слів про Ігоря Палицю і від себе. Усі, хто читає пресу і спостерігає за життям рідного міста, знає, як Ігоря Палицю підтримують прості лучани: ветерани війни, колишні солдати УПА, пенсіонери, молодь, представники інтелігенції. Ігоря Петровича цінують за численні заслуги саме перед громадою його рідного міста. Адже скільки добрих справ зробив для луцьких шкіл, закладів охорони здоров’я, бібліотек, різноманітних організацій і товариств, скільком малозабезпеченим, хворим, нужденним людям встиг надати допомогу цей молодий, енергійний, цілеспрямований чоловік. У мене самого серце йокнуло, коли дружина–бібліотекар вийшла на книжковий ярмарок, щоб закупити літературу для юнацької читальні за кошти, які виділив Ігор Палиця. Хто може змагатися з ним у благодійності? Хто більше турбується про благоустрій рідного міста? Навіть великий діяч обласного масштабу Борис Клімчук, пішовши на вибори, раптом зрозумів, що тягатися із Палицею з кількості реальних корисних справ йому не під силу і таки зняв свою кандидатуру, тверезо оцінивши власні сили. Потурай же закликає голосувати за когось іншого. За кого?.. Тож смішно і дивно. Жоден з інших кандидатів нічого не робить і навіть нічого конкретного не обіцяє людям. Відкрита позиція Івана Чернецького не є поодинокою. Й інші знані в Україні письменники, митці, з котрими доводиться спілкуватися, також підтримують Ігоря Палицю. Невже це їхній гріх, який треба засуджувати у пресі. З такими підходами навіть у бджоли, котру вважаємо ідеалом працелюбності, жертовності, можна знайти ґандж: тьмяне забарвлення тільця чи мікроорганізми, що заблукали у її дрібненькій шерсті. Я вже давно вирішив, що під час виборів, які пройдуть наприкінці жовтня, підтримаю свого старшого товариша Івана Чернецького і віддам свій голос за Ігоря Палицю. І нехай Потурай чи якийсь інший функціонер доводитиме, що я чиню неправильно, їхня думка мене не хвилює. Не бійтеся виявляти власну позицію та доводити її іншим! При цьому не уподібнюйтеся до півнів, що чубляться. Усі ми не безгрішні. В кінці пан Потурай пише: «Серед нас, письменників, не всі ж такі, як Іван Іванович…» Можу на це відповісти лише відомою приказкою: вам, пане Олеже, ще до Івана Івановича, як до Києва рачки.
