МИНУЛЕ ІГОРЯ ПАЛИЦІ ЛЕГКО СПРОЕКТУВАТИ НА МАЙБУТНЄ*

Ось чому я підтримую цього кандидата у народні депутати України...

Василь СЛАПЧУК, 
письменник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, почесний громадянин Луцька


Не скажеш, що українці позбавлені вибору. Він у нас традиційно багатий. Особливо, коли мова йде про вибір політиків. Навіть якщо втрачаємо на якості, то кількість нам гарантована. Прямо очі розбігаються, або ж навпаки, від розмаїття — сходяться на переніссі. Наприклад, список кандидатів по одномандатному округу №22 (від Луцька) до Верховної Ради України на початку складався із чотирнадцяти осіб. Правда, зваживши свої можливості і зрозумівши, що може програти вибори, голова облдержадміністрації Борис Клімчук зняв свою кандидатуру.
Тепер претендентів залишилося тринадцять. Отже, чортова дюжина. Треба думати, лучани не забобонні. Бентежити їх мало б не так число, як різношерстість цієї публіки. Декого навіть ідентифікувати важко, не кажучи вже про те, щоб скласти про нього об’єктивне враження. Скандальне (через особливості методів боротьби Бориса Петровича) протистояння Ігоря Палиці з Борисом Клімчуком завершилося. Головний конкурент здався. Наразі маємо деяке затишшя. Однак інтрига не послабилася. Навпаки, її навіть пробують загострити. Адже тепер Ігорю Палиці протистоять кандидат від опозиції — Петро Кравчук та «стихійна опозиціонерка» Олена Голєва — саме ці двоє здатні якщо не скласти хоча б якусь формальну конкуренцію, то хоч погаласувати про себе.
Приналежність Петра Кравчука до опозиційних сил — поки що єдиний аргумент на його користь. На жаль, опозиція не забезпечила свого кандидата належною біографією. Преса рясніє публікаціями, що Кравчук притягався до кримінальної відповідальності за підроблений диплом про вищу освіту, навіть був засуджений і амністований через хворобу та інвалідність. Стосовно Олени Голєвої, то пані кандидатка заповзялася не на жарт. Ні, вона не змагається із Ігорем Палицею у благодійності, інших потрібних лучанам справах, чи хоча б як кандидат у пропаганді своїх програмних цілей. Леді, аби не розтринькувати статків, пішла перевіреним шляхом: коли нема чого доброго сказати про себе, скажи погане про опонента.
Конструктивним може бути лише шлях утвердження і будування. Україні потрібні зодчі, а не руйнівники. Як на мене, Ігор Палиця належить саме до зодчих. Він займає позицію благодійника і мецената — ділиться власними статками з людьми, які цього потребують. (Якщо бути точним, зараз кандидат у депутати, щоб не порушувати закон, на період передвиборчих перегонів змушений утримуватися від фінансового доброчинства). Але варто згадати хоча б виділений народним депутатом мільйон гривень на будівництво реабілітаційного центру для волинських ветеранів Афганістану на озері Світязь. Я сам у минулому солдат-афганець, тому добре знаю, що багато моїх побратимів підірвали здоров’я внаслідок бойових поранень, перенесених важких інфекційних, серцево-судинних хвороб, психологічних травм. Минають роки і ці болячки загострюються. Тож такий профілактично-лікувальний заклад їм вкрай необхідний. І це розуміє народний депутат України Ігор Палиця і надає суттєву допомогу.
Загалом же мені, як виборцеві, з Ігорем Палицею легко порозумітися, оскільки він у своїй передвиборчій програмі не просто декларує благі наміри, як це практикується зазвичай, в тому числі і вище згадуваними горе-політиканами, а межує завдання, які ставить перед собою на майбутнє, із звітами про уже виконану роботу. Чоловік добряче потрудився. І це при тому, що до парламенту пройшов за списком, цебто якщо й мав якісь особисті зобов’язання, то перед політичною силою, з якою набув статус депутата, а не перед людьми. Це дає підстави думати, що, взявши конкретні зобов’язання перед конкретними виборцями, Ігор Палиця ще з більшою ретельністю візьметься їх виконувати. Тим паче втішно, що він, ведучи мову про служіння Вітчизні, не скочується до якихось абстрактних понять та ідей. Велика Батьківщина починається з малої батьківщини, якою для Ігоря Палиці є Луцьк — місто його дитинства, його юності, його теперішніх і подальших звершень.
Я розумію, що лучани, як і весь український народ, зневірені. Їм здається, що від їхньої волі, від їхніх голосів нічого не залежить. Мовляв, за кого не голосуй, все буде так, як вирішать нагорі. Однак цього «вони» від нас не дочекаються. Єдине, що ми можемо протиставити розгнузданості нинішньої влади — наше право і нашу волю вибору. З усіх претендентів ми повинні вибрати одного, який, втрапивши до стін Верховної Ради, був би за нас, а не тільки за себе, і тим більше — не проти нас.
Ігор Палиця — не темна конячка. Усе ясно й прозоро. Не треба нічого вгадувати. Його минуле легко можна спроектувати на майбутнє. Усе, що він зробив, розписане по пунктах. Як і те, що ще збирається зробити. Чи зробить? У великій мірі залежить і від нас — виборців. У Ігоря Палиці є багато способів підтримати нас. У нас лише один підтримати його — обрати до парламенту!