ГЕННАДІЙ ЧАСТЯКОВ: «МОЛОДІ ПОЛІТИКИ НЕ ПОВИННІ ПОВТОРЮВАТИ ПОМИЛОК ПОПЕРЕДНИКІВ»*

Енергійний, максимально стриманий і водночас щирий, відвертий, сильний із вишуканою українською, небагатослівний, не пафосний, чесний, іноді різкуватий… А серед інших переваг Геннадія Частякова (на фото) — молодість, здатність бути собою та гуртувати, вести людей. Адже він — політик нової генерації, який, щиро люблячи рідні і Волинь, і Донбас, є людиною надзвичайно яскравою, перспективною, всеукраїнського масштабу. Він, надзвичайно вимогливо ставлячись до себе, вміє переконувати і єднати довкола однодумців, рішучих і працелюбних, володіє мистецтвом перемагати.
Пропонуємо вам інтерв’ю з Геннадієм Частяковим, кандидатом у народні депутати України (виборчий округ № 19)


Віктор ВЕРБИЧ


-Геннадію Геннадійовичу, один з аналітиків висловився про вас афористично: «Увірвався у волинське політичне болото зі стрімкістю комети». При цьому не уточнивши, що для вас, генерального директора ТОВ «Онікс Союз», це, вибачайте, «болото» надто примітивне.
— Я б не називав волинське політичне середовище болотом. Воно таке, яким його створили. І колишні, і нинішні політики. З рядом тих «хвороб», які властиві українському політичному середовищу. Інше питання, що тут вистачає тих, хто культивує, як ви казали, примітивізм, і тих, хто ловиться на цей гачок. Ось тут справді проблема.
— Йдучи до Верховної Ради (цілком вірогідно, що про перемогу довідаєтеся ще до свого 28–річчя, яке відзначатимете 6 листопада), сподіваєтеся невдовзі допомогти вилікуватися невиліковно хворій на корупцію, загалом масштабну деградацію, архаїчну за своєю суттю владу — зокрема Верховну Раду? Думаєте, реально (у найближчому майбутньому) ту владу, процитую вас, «зробити чесною і порядною»?
— Думаю, це можливо. Але над цим потрібно дуже серйозно працювати. Ще раз наголошую: не брати участі в театралізованих спектаклях у стінах Верховної Ради, а реально працювати. Знаєте, кажуть, що крадене захищається зброєю. І для того, щоб зараз не було ніяких можливих випадків збройних конфліктів, потрібна дуже серйозна підтримка людей. На це й сподіваюся. Бо інакшого виходу в принципі немає. А корупцію, як дуже серйозну хворобу, можна знищувати, як говорили раніше, гартованим залізом. Це буде дієвим методом.
— Імена та можливості нинішніх кандидатів добре відомі виборцям. Здається, вони вже втомилися від обіцянок, знаючи, що про цих потенційних обранців давно мудро мовив наш народ: рада душа в рай, та гріхи не пускають. Можливо, шанс для виходу з глухого кута — і в приході у парламент нової генерації?
— Та при цьому важливо, щоб молоді політики, взявши все позитивне від своїх попередників, не повторювали їхніх помилок. Сам вік — ще не ознака перспективи, того, що ці люди здатні працювати по–новому. Але я не сумніваюся, що саме представники нової політичної генерації здатні мислити по–новому, діяти як українські політики, а не ті, хто відображає та втілює в життя стратегію й тактику інших, тих, хто відстоює насправді інтереси не свого народу, не своєї держави. Не ті, хто вже, будучи зацикленим на своїх комплексах (у тому числі — ідеологічних, політичних), просто не здатний бути інакшим.
А щодо нової генерації, то маємо ще й чудовий приклад сусідньої держави Польщі. Свого часу там до влади прийшли справді нові, молоді політики. І вони зуміли підняти свою країну. Я впевнений, що в нашій державі також є молоді люди, які зможуть щось реально, в позитивному плані змінити. Ті, у кого є свій варіант розв’язання навіть тих проблем, які нібито неможливо вирішити. На відміну від багатьох політиків, які заявили про себе раніше. Адже ті, прикриваючись ідеологічними, партійними гаслами, фактично вирішують одне питання: як збагатити себе. Вони працюють на себе. Це їхнє головне завдання, це їхня справжня мета, пояснення того, чому з таким завзяттям (часто забуваючи навіть про показовий вияв пристойності) рвуться у Верховну Раду. Часто у партійних списках перша п’ятірка — це люди, які працюють у виконавчих структурах. Як правило, у виконавчій владі вони й залишаються, а на їх місце, «підсунувшись» у списку, приходять «темні коники», люди, яких мало хто знає. Саме ті, останні, ніякої іншої мети й не мають, окрім лобіювання інтересів свого бізнесу, заробляння грошей. Їх і не цікавлять інтереси народу, який їх обрав.
— Це стосується дуже багатьох обранців, незалежно від політичних програм. Тому нерідко виборець і не читає цих програмних документів.
— Чесно кажучи, в числі таких виборців — і я. Рідко коли читав програми партій, за списком яких балотуються кандидати. Ці декларативні документи (навіть у Комуністичної партії) мають достатньо привабливих для виборця моментів. І в Партії регіонів, і в «Батьківщини» — чудові програми! Але що ж роблять депутати з програм своїх політичних сил? Перед виборами знову і знову обіцяють і виконують якусь одну найлегшу обіцянку. Так, як сталося із законом «Про державні засади мовної політики». Я впевнений, що про це було домовлено і з опозицією.
— На жаль, це факт. І значною частиною електорату він сприймається як аксіома.
— Згадуючи про це голосування, я, як колишній військовий, нагадую відомий ще з античної історії приклад, коли 300 спартанців зупинили величезне військо. Чому це їм вдалося зробити? Був замкнений простір, ворог не міг завдати удару ні ззаду, ні зліва, ні справа. Високотехнологічної зброї не було. А в парламенті як зброю використовують кулаки. В опозиції велика кількість генералів. А для того, щоб заблокувати трибуну, потрібно було 50 (п’ятдесят!) людей, якими б керував сержант, а не генерал. Якби опозиція справді хотіла не допустити голосування за мовний закон, вона це легко, без особливих проблем, зробила б. Але сталося інакше. Це ще раз показує, куди ми йдемо і хто є хто.