«НА ВОЛИНЬ Я ЇДУ ДОДОМУ»*

Ні для кого не секрет, що українці сьогодні втратили довіру до депутатів. Кого вибирали вже ніхто й не пам’ятає, і навіщо — теж невідомо. Тим не менше, уже через два тижні людям доведеться знову зробити свій вибір

Геннадій ЧАСТЯКОВ


Я проводжу близько п’ятдесяти зустрічей з виборцями на тиждень. Уже встиг об’їхати чи не кожен куточок округу. Мені завжди приємно, що на цих зустрічах люди не просто слухають мою політичну програму, а здебільшого самі задають питання, цікавляться моєю біографією, планами, поглядами, діляться своїми проблемами, чекають моєї поради. Останнім часом все частіше звучить запитання, чому я вирішив балотуватись у народні депутати саме по 19-му виборчому округу. І визнаю, що кожного разу мене дивує це запитання. Адже з Волинню у мене пов’язано набагато більше спогадів, хвилин радості та переживань, ніж із Донеччиною чи Києвом.
На Волинь я їду додому. Багато в чому завдячую цьому краю та його жителям. Чимало людей тут знаю, багато чого уже зробив. З містом Володимир-Волинський пов’язане моє становлення як дорослого чоловіка. Тут служив у війську, тут зробив перші кроки у власній справі. А головне, саме тут зустрів кохання усього життя — дружину Тетяну. У Володимирі народився мій первісток. Тут, разом зі своїм першим сином, прийняв хрещення.
Цей край я відчуваю, як ніякий інший. Знаю його проблеми, а їх тут багато: і безробіття, і невідомо на що витрачені гроші, сплачені за комунальні послуги, і соціальне забезпечення ветеранів, чорнобильців, афганців. Але головне те, що я бачу реальні шляхи їх вирішення. Це дуже важливо, адже без розуміння потреб своєї сім’ї, свого міста, своєї області та країни людина не може поставити ні мети, ні, тим більше, втілити її у життя. І сьогодні я йду у Верховну Раду як мажоритарник від Волині, бо мені набридло мовчки дивитись, як мій рідний край, із його невичерпним потенціалом, розграбовують, принижують, нищать.
Ідучи до людей, котрих знаю в обличчя, з котрими живу на одній землі та вирішую одні й ті ж проблеми, я не зможу зрадити їхнім сподіванням. Бо як тоді дивитимусь їм у вічі? Через це і не даю марних обіцянок. Я чесний з волинянами, бо знаю, що брехню та нещирість вони «розкусять» одразу. Мабуть, саме тому люди мені вірять. Я бачу, що недовіра в їхніх очах перетворюється на надію.
Ось чому саме Волинь. А іншого варіанту я навіть не розглядав. Тут мій край, тут мої земляки, тут мої однодумці.
Сьогодні впевнено можу заявити, що я маю те, чого не має жоден із моїх опонентів, які служать лише своїм гаманцям та амбіціям, та аж ніяк не людям. Я маю щиру віру в те, що наш край ще можна повернути народу. Ще не пізно зробити волинян господарями на своїй землі. А це — забезпечення роботою і гідною заробітною платнею працездатного населення, це державна підтримка соціально незахищених верств населення та пенсіонерів на рівні, який їм дозволить не виживати, а жити повноцінним життям. Це — безкоштовна і якісна освіта, здорова нація, професійне медичне обслуговування.
На зустрічах із місцевими жителями я бачу, що більшість населення налаштована просто проігнорувати вибори. Адже вони розчаровані, обмануті, зневірені. Але я хотів би звернутись до усіх волинян — не мовчіть,  проявіть свою чітку громадянську позицію. Не слухайте тих, хто переконує, що один голос нічого не вирішує. Давайте будемо щирі самі з собою, впевнені, що зробили все можливе. Не дозвольте нікому скористатись вашим голосом!

На фото: Геннадій Частяков: «Майбутнє в України є!».