ВЛАДА «ПРОМОРГАЛА», ОПОЗИЦІЯ НЕ ЧЕКАЛА, А Я ЗНАВ…*

Своєю журналістською репутацією ручаюсь за Володимира Красулю


Василь ТРОФИМУК,
лауреат обласних журналістських конкурсів, нагороджений Почесним знаком Національної спілки журналістів України


Протягом чотирьох десятиліть професійної діяльності журналістські стежки–дороги зводили мене, дякувати Богу, з багатьма цікавими і хорошими людьми. Звісно, насамперед це були чесні, добросовісні, сумлінні трудівники волинських полів і ферм, котрі від зорі й до зорі, не покладаючи рук, працювали для загального народного блага. (На жаль, «віддячила» їм держава мізерними пенсіями). Це були і наші мудрі вчителі, і будівельники, і військовики, а також лікарі, артисти і письменники, які свої нагороди, звання заслужених отримували насправді за талант і сподвижництво, а не за гроші чи по блату, як це часто–густо робиться нині.
Доводилося брати інтерв’ю і в депутатів різного калібру — від рідної Любомльщини, звідки родом, і до Києва включно. Найбільше запам’яталося одне, а саме: з екс–заступником голови СБУ, першим керівником вітчизняної контррозвідки, колишнім народним депутатом України генерал–лейтенантом Олександром Скіпальським. Воно було опубліковане у газеті «Вісник». Чому пригадалося зараз? Бо серед вірогідних кандидатів у народні депутати по 19–му Володимир–Волинському виборчому округу аналітики знову називали нашого відомого земляка. Прикро й гірко, що не так склалося, як гадалося. Уже досягнуті домовленості з опозиційними силами в останній момент були, як заявив Олександр Олександрович, порушені (цитую) «в результаті тіньових оборудок, провокаційних дій та продажності окремих осіб».
Ось такі реалії сучасної української політики — гнилої навіть в середовищі тих, хто на словах ратує за чесність, відкритість, прозорість і т. д., і т. п. Цю систему треба ламати давно і докорінно міняти. Тому, коли кандидатом у народні депутати України по Горохівському одномандатному виборчому округу №20 став добре відомий мені голова громадської організації «Волинські патріоти» Володимир Красуля, я став пліч–о-пліч з ним і виступив на його підтримку. З двох причин. По–перше, на особистий журналістський «контроль» взяв Володю ще у 1990 році, коли він разом з братом Богданом, не побоявшись вірогідних переслідувань, підняв жовто–блакитний прапор над приміщенням сільради в рідному Кульчині. По–друге, зачепило, як мовиться, за живе те, що відразу після реєстрації його в ЦВК як кандидата у народні депутати України була задіяна брудна технологія. В обласній пресі раптом з’явилися результати опитування населення комітетом виборців і так звані рейтинги ймовірних переможців цьогорічних виборів у волинських округах. Так–от: там можна було побачити прізвища людей, які навіть не реєструвалися, а про Володимира Красулю не згадали зовсім. Хтось свідомо хотів, щоб про нього не знали. Стало зрозумілим, що комусь (чи то у владних коридорах, чи в опозиційному закуліссі) цей кандидат абсолютно не бажаний.
Власне, з рейтингами давно все зрозуміло — вони у нас часто–густо замовні, а відсотки начебто підтримки кандидатів залежать від товщини гаманця останніх. Але ж після голосування розпочинається хитромудра операція «підрахуй» і результати підтасовуються під ті самі «рейтинги». А молодому кандидатові скажуть: «Та хто тебе взагалі знав?!».
Володимира Красулю в окрузі уже знають, а як керівника ГО «Волинські патріоти» знають по всій Волині і за її межами. І від простих людей не раз чув: «Наш хлопець !», хоч він не роздає, як дехто, пустопорожніх обіцянок і не скуповує голоси оптом чи вроздріб. До того ж добре знає проблеми села і селян, бо сам народився і живе в селі. А головне — знає, як зламати нинішню систему, про що відверто заявляв у своїх виступах на Волинському телебаченні, радіо і в численних газетних публікаціях. Мені можуть заперечити, мовляв, усі претенденти на депутатський мандат говорять багато, м’яко стелять, та потім твердо спати. Зате безсовісно гребуть під себе. Так, спокус у стінах Верховної Ради чекає ой як багато!
Чи не підстереже десь лукавий і Володимира Красулю? Чи вистачить йому снаги і бійцівських (у хорошому розумінні цього слова) якостей, аби відстоювати у Верховній Раді інтереси українського народу загалом, і волинської громади зокрема, а не забаганки олігархічних кланів різного забарвлення? Питання зовсім не риторичні. Тим більше, що серед чотирнадцяти кандидатів у народні депутати по одномандатному виборчому округу №20 для влади і деяких партійних штабів він виявився чи не найбільш несподіваним. А відтак на перших порах дехто всерйоз його не сприймав, дехто вважав наївною молодою людиною–романтиком або (щонайгірше) одним із так званих «технічних» кандидатів. Але зустрічі з виборцями в кожному з п’яти районів округу засвідчили серйозність намірів Володимира Красулі, а люди — і сивочолі, і молоді — оцінили його щирість, простоту, відвертість і сміливість. А також реальне бачення того, як вирватися з цупких «обіймів» олігархів і за рівнем життя вийти на міжнародні стандарти.
Як юрист–правознавець переконує земляків ось у чому: за право гідно жити в Україні має боротися кожен. І зараз є шанс на позитивні зміни — через мажоритарні округи привести в парламент представників нового покоління, представників простого народу. Якщо цього не станеться, у владі знову опиняться ті, хто там зараз.
Чого гріха таїти, були окремі спроби владців та «конкурентів» напакостити нашому кандидатові (десь електрику відключили, десь афіші зірвали, десь «чорнуху» запустили), але прості волиняни добре знають, звідки вітер дме. Від себе додам: Володимир Красуля — природжений лідер. Через два роки після відчайдушного підняття прапора в Кульчині студент Луцького державного музичного училища Володимир Красуля організував страйк студентів біля облдержадміністрації і відвоював для них гуртожиток. А в 1998 році лідерство Володимира визнали однокурсники і навіть ректор Луцького державного технічного університету професор Віктор Божидарнік. Почув про це, коли готував матеріал про Красулю–студента, який з братами Богданом та Миколою написав гімн відомого вузу. Це ж через десять років підтвердили його друзі по навчанню у Київському національному університеті внутрішніх справ, у якому він здобув фах юриста–правознавця. Не заперечують його лідерства й депутати Турійської районної ради, де Володимир як депутат–мажоритарник очолює дуже активну й ініціативну групу.
Торік в інтерв’ю для «Радіо Турійськ» він з цього приводу сказав: «Я завжди стараюся почату справу довести до кінця, як і мої друзі–депутати та побратими–козаки, волинські патріоти». Немає сумніву, що й в ранзі народного депутата України Володимир Красуля буде діяти саме так, бо він буде депутатом не від якоїсь там партії чи партійно–олігархічного клану, а депутатом від народу, від нашої волинської громади. Він їй присягнув. І він не зрадить.