Або про що нагадала червона рептилька кандидата у народні депутати...
Або про що нагадала червона рептилька кандидата у народні депутати.
Баба ГАЛЯ, корінна лучанка
Оце днями заглянула я у свою поштову скриньку, а там — якась листівка червоного кольору, колись в нас на таке казали «рептилька». Я й читати не стала. Думала комуняки підкинули. Аж тут прибігає з такою ж рептилькою моя сусідка баба Мотрона. «Читала? — махає під носом. — Ось за кого голосувати треба. За професора. Він єдиний, хто виступає за стрімке підвищення зарплат і пенсій…». «Ти що, з груші впала чи дах поїхав? Яке відношення оцей «професор» має до пенсій? До зарплат? І взагалі до стрімкого підвищення?.. То ж пусті слова, — сміюся з Мотрони. — Вже тринайцять разів ти міняла свою думку за кого з кандидатів по Луцьку голосувати. І шо знов?» «Так він же себе професором називає, — не здається Мотрона. — У Верховній Раді не вистачає професорів. Хочу зустрітися з паном Недужком. Хочу… І все!» Я вже про того Недужка якось, здається, писала в газеті. Вже й забула (шо то є старечий склероз). Але оскільки пан Недужко з виборцями не зустрічається, не йде до них, бо віч–на–віч не має що їм сказати, то погодилася я з Мотроною податися в університет. Бо де ж того професора шукати, як він навіть своїх палаток агітаційних не має. Всі кандидати мають, а він — ні. Хоч би якогось скромного наметика поставив для виду. Виявилося, що професор і в університеті не працює, не беруть туди таких. Та й не зовсім він професор, бо професорського диплома не має. Отакої. Все ж знайшлися викладачі, які особисто знають пана Юрія. Розповіли нам про нього смішні бувальщини, які вже стали анекдотами. Подаю без змін, як записала у свій захалявний блокнот Мотрона, один з них. «Коли Юра ще був студентом історичного факультету Луцького педінституту, то сам собі у заліковій ставив оцінку «5» і приходив на екзамен, щоб викладач тільки розписався. Екзаменатор дивувався і розгублювався від такого, а студент нахабно відповідав: «А ви що, сумніваєтеся у моїх знаннях?!» Хтось із жартунів цей зухвалий прийом назвав «синдромом Недужка». Термін прижився. І якщо тепер якийсь мажорик також починає диктувати викладачеві свої умови, то так і кажуть, що в нього «синдром Недужка». Отаке було, таке й залишилося. Бо, як ми потім дізнались, з роками цей синдром у настирливого «вундеркінда» не пройшов, а навпаки ускладнився. Адже Недужко видає себе за дуже велике цабе. У газетах друкує свої фотографії то з Гейтсом, то з Ющенком, то з Тимошенко, то з відомими зарубіжними політиками і громадськими діячами, нобелівськими лауреатами. Скрізь у нього, м’яко скажемо, штучна усмішка на всі 32 зуби. Аж противно дивитися. Таке, вважає цілителька Мотрона, в наш напружений і нервовий час буває доволі часто. Одні уявляють себе наполеонами, інші — вождями апачі. І весь час ходять з усмішкою. А Недужко вже уявляє себе депутатом Верховної Ради. То я собі подумала, а чому б не сфотографуватися і собі з паном Недужком, може, хтось подумає, що я професорка. А ще ми з Мотроною вирішили поцікавитися, який же у Недужка шанс пройти у Верховну Раду, скільки відсотків голосів він може набрати. Попросила я свою внучку в Інтернет заглянути. На популярному сайті Нардеп (http://nardep.org.ua/candidates/113), як пояснила нам старим непродвинутим моя внучка, чітко написано, яку оцінку ймовірності обрання дають цьому самовисуванцю, ледве не написала «самозванцю», Недужку виборці Луцька. Цифра справді вражаюча… аж два відсотки. Хоча ми з Мотроною сумніваємося в тому, що «професор» і стільки набере. Оскільки можлива похибка у два відсотки, то найімовірніше, що він набере на виборах нуль і дві десятих відсотка голосів. Нуль, то, певно, від виборців буде така кількість голосів, а два — один від самого Недужка і може ще хтось помилково проголосує. Але синдром є синдром… Його позбутися важко. Тут уже треба, поки не пізно, звертатися не до політтехнологів, а спеціалістів іншого профілю, можна й до цілительки та знахарки, моєї сусідки баби Мотрони.
