Сергій КОВАЛЬЧУК: «ЖОДНИХ КОНТРАКТІВ ІЗ БУДЬ-ЯКОЮ ПОЛІТИЧНОЮ СИЛОЮ НЕ ПІДПИСУВАВ»*

У передвиборних перегонах незабаром пролунає фінальний свисток — день виборів ось уже за декілька днів. Усіх учасників цього не простого політичного змагання чекає останній ривок. Пам’ятаючи, що найсильніше враження лишають слова, сказані наостанок, хтось поспішає наговоритися з людьми, інші закидають округ агітками, а треті — анонімно поливають брудом опонентів. На останньому тижні про враження від напруженої передвиборної кампанії розповідає незалежний кандидат у народні депутати по 19-му виборчому округу Сергій КОВАЛЬЧУК (на фото)


Віталіна ЛІТВІНОВА


-Отож, Сергію Михайловичу, до виборів лишаються лічені дні. Якою для вас була ця передвиборна кампанія?
— Це для вас лічені дні, а для мене вони тягнуться, як роки. Мені здається, в Україні забагато виборів. Звичайно, це необхідна для кожного демократичного суспільства процедура, але у мене і, мабуть, у всіх вас враження таке, що ми живемо у стані перманентного виборчого процесу.
Щодо, власне, цієї виборчої кампанії, в якій я беру безпосередню участь, то враження від неї лишаються суперечливі. Дечого я ніяк не можу зрозуміти. Наприклад, коли заїжджі люди називаються кандидатами і клянуться в палкій любові до 19-го округу. А що зробили для цього краю, для людей, не враховуючи передвиборну роздачу подачок? Нічогісінько ж.
Звичайно, це добре, коли молодь іде в політику, досягає успіху. Але не на рівному місці, треба мати якісь напрацювання. Поживи тут років п’ять, попрацюй, вивчи проблеми краю. Щоб людина, яка за три дні до початку виборчої кампанії приписалася на теренах округу і загорілася палкою любов’ю до краян? Як казав Станіславський: «Не вірю!». Може, звісно, я й помиляюся, але видається мені усе це несправжнім. Ми вже мали досвід, коли кандидат-лучанин, отримавши заповітний мандат, на роки забув про округ, жителі якого за нього проголосували. Чи потрібне нам повторення цієї ситуації? Я чомусь переконаний, що, хто б із кандидатів зараз не пройшов до Верховної Ради, нікого, крім Ковальчука, на цих теренах ви бачити не будете. Хіба аж перед наступними виборами.
І навпаки — я можу сказати, що якби сам заїхав у який-небудь 14-й округ, у Вінницьку область, і почав зізнаватися у любові й прихильності до його жителів — це було б смішно. Попри те, що в мене вже є певні досягнення, за моєю спиною — багатотисячний колектив, я можу говорити про реальні речі. Але навіщо я там потрібен, якщо не знаю ні тамтешніх людей, ні їхніх проблем? А тут — живу, і, як би там не було, нікуди звідси не дінуся. Яким би не став результат виборів, допомагатиму своїм землякам.
Звичайно, отримавши депутатський мандат, я передам управління бізнесом в інші руки. Але це справа мого життя. І, звісно, я навідуватимуся на підприємства й господарства, в які вклав стільки часу, сил і натхнення, розмовлятиму з людьми. Мені комфортно жити саме тут, це місто, цей край для мене рідний, і я його точно не покину. Якщо хтось із заїжджих каже, що так вас любитиме — не вірте. За два місяці чуже рідним не стає. За своє життя я набачився різних кандидатів на виборах усіх рівнів, і знаю, про що кажу.
Зараз я читаю різні рейтинги, які складають представники різних політичних сил. За одними перемагає Частяков, за іншими — Мельник, за третіми — Валерій Діброва. Чого гріха таїти — кожен кандидат бачить себе власником заповітного мандата. Але так не буває — в окрузі може бути лише один переможець. І здобути прихильність людей можливо, лише присвятивши їм свій час, сили, енергію, попрацювавши для їхнього добра не один рік. Бо обіцянками наш народ ситий. Виборці прагнуть бачити реальні результати роботи.
— Для вас ця передвиборна кампанія була особливо багатою на сюрпризи, до того ж — не надто приємні…
— І вступати в передвиборні перегони мені довелося через суд, і потім не раз відстоювати в судовому порядку власну правоту… За ці кілька місяців я стільки про себе нового і цікавого дізнався, що не міг би й припустити раніше такого. Два тижні тому в ЦВК прийшла сфальшована заява начебто від мого імені, буцімто я знімаю свою кандидатуру. А під саму фінальну завісу передвиборних гонок полилося те, до чого я вже давно був готовий — злива чорного піару.
От дивіться: на глянцевому папері великий плакат, де мій портрет — в обрамленні символіки Партії регіонів. Досі я й не відав, що маю до неї якийсь стосунок. Я не підписував з цією політичною силою жодних контрактів, не маю ніяких домовленостей. Натомість якісь «доброзичливці» з числа моїх опонентів «приписали» мені цю партію. Лишень дивуюся: навіщо вони на цю відверту брехню викинули стільки грошей, бо поліграфія хороша, якісна, коштує явно недешево. Я свідомо не ставав під прапор будь-якої політичної сили, тому прошу ці плакати розцінювати як відвертий наклеп.
Коли зі свого боку говорю якісь не надто приємні речі про своїх опонентів, то можу підкріпити свої слова документами. І якщо я кажу, що один із кандидатів, котрий уже встиг побувати нардепом, виробив собі «депутатську» пенсію, то, як би він не викручувався, коли люди на зустрічах його про це запитують, можу для підтвердження показати копію відповідної довідки з Верховної Ради. Натомість я хотів би, щоб і мої опоненти апелювали до мене з документами, а не з порожніми наклепами. Бо так можна ж навигадувати що завгодно. Хоча я був готовий і до гіршого — що зроблять із мене алкоголіка, наркомана, особу нетрадиційної орієнтації… Зрештою, це вигадки, нічим не гірші, ніж та, що я буцімто належу до Партії регіонів.
— Ось бачимо іще одну анонімну статтю — «Сергій Ковальчук призначив себе депутатом Верховної Ради». Як прокоментуєте?
— У ній йдеться про те, що, заповнюючи декларацію при подачі документів у ЦВК, зазначив посаду «народний депутат України». Це — правда, яка, однак, цілком відповідає нормам закону. Адже у ньому зазначено, що кандидат повинен вказувати або чинну посаду, або ту, на яку претендує. До слова, у кількох кандидатів у нашому окрузі зазначено те ж саме. Тому автори цього брудного пасквіля, який оприлюднила одна маловідома газета, або не знайомі з відповідним законом, або ж — що вірогідніше — мали на меті очорнити в очах виборців саме мене.
Хоча справедливо буде зазначити, що під хвилю бруду потрапив не тільки я. Ось листівки в схожому стилі, за яким прослідковується той самий почерк, направлені проти ще одного кандидата — Євгена Мельника. Їх коментувати я не буду, це некоректно. А от щодо того, у чому звинувачують мене… Приміром, називають зрадником національних інтересів — це якщо службу в армії в Ленінграді оцінювати, як зраду. Бо не знаю, в який іще спосіб я мав би національні інтереси зраджувати. Пишуть, що я «забезпечую себе за рахунок простого люду». Коли люди працюють на підприємствах і отримують непогану зарплату, невже це погано? Певно, автори листівки вважають, що безробіття — це краще…
— У вас не виникало спокуси і собі скористатися подібними методами? Адже, кажуть, «чорний піар» набагато дієвіший…
— Та мене взагалі дивує і шокує, скільки грошей мої опоненти витрачають не на те навіть, щоб агітувати за себе, а для того, щоб очорнити інших, зокрема й мене! Погляньте, яку розкішну поліграфію на таку брудну справу використовують. Скажу відверто: шкода витрачати кошти на те, щоб когось полити брудом. Анонімні безпідставні звинувачення — не в нашому стилі. І чорного піару від нас ви не побачите. Звичайно, могли б і ми найняти політтехнологів, надрукувати такого штибу плакатиків. Але навіщо? Людей дурити? Та ліпше я на ці гроші після виборів якусь хорошу справу для них зроблю. Це мені до душі, а не брудні ігри.
— До Верховної Ради ви маєте шанс потрапити вперше. З якими очікуваннями йдете туди?
— Ніколи не приховував свого критичного ставлення до парламенту у тому вигляді, який у нас в країні історично склався. Для мене будівля під куполом — не земля обітована. Не розумію тієї кланової боротьби, яка точиться у її стінах. За нею депутати забувають про здоровий глузд. І навіть коли та чи інша сторона вносить конструктивну пропозицію — інша робить усе, аби перешкодити.
Але писати закони треба, нормальні закони. Потрібно вчитися слухати один одного, знаходити компроміси. Я йду у Верховну Раду, аби працювати, а не гратися у політичні ігри. Бо мені в голові не вкладається, для чого оці бійки, блокування трибун, для чого робити людям гірше? Адже, шановні депутати, чинні й майбутні, не забувайте: в парламенті ви працюєте за гроші платників податків. Народ вручив вам мандати, щоб ви писали закони, які б підтримували вітчизняну економіку, забезпечували достойне життя. Не варто розділятися на ворогуючі табори. У нас один дім — Україна.
— В останні перед виборами дні який маєте настрій?
— У мене заплановано ще багато зустрічей. Тому, як би не хотілося відпочити, перевести подих, буду працювати. Я люблю допомагати людям, роблю це більше 15 років. І зрозуміло, що весь цей час працював не для того, щоб заробити якісь бали в очах земляків і стати депутатом. То не була якась довготривала стратегія, усе, що робив, — робив від душі.
Правда, зараз бачу вже якусь нездорову тенденцію, коли люди приходять із нереальними проханнями. Лише за сьогодні троє в мене просило, аби купив для них квартири. А одна жіночка заявила: «Мені треба квартира, але не така, як ви подумали, а чотирикімнатна, бо маю сім душ приписаних». Та я ні про яку не подумав! Звісно, можна пообіцяти їм, але це ж ніяких статків не стане, аби усім квартири купувати! Таким прохачам зразу кажу, що то нереально.
Натомість не можу відмовити, коли приходять люди, яким справді є потреба допомогти у лікуванні. Багато онкохворих — як їм відмовити? То така підступна хвороба, що може спіткати кожного… Допомагав їм завжди, робитиму це й після виборів.
Але люди, шановні, хочу заявити: квартири я вам купувати не буду! Так, багатьом своїм працівникам я допомагав із житлом, але жоден, жоден мільйонер направо-наліво такими сумами розкидатися не буде.
— Як ви зазначили, основне завдання депутатів — приймати закони. У разі обрання до Верховної Ради, який законопроект ініціюватимете найперше?
— Один із найпотрібніших у нашій країні — притомний закон про боротьбу з корупцією. Поки ми з цією бідою не дамо ради — не піде до нас закордонний інвестор, та й вітчизняний бізнес не зможе дихати вільно. Як підприємець, який багато працює, зокрема у сфері будівництва, знаю: система «відкатів» тут просто-таки процвітає. Перевірки з різних контролюючих органів приходять не для того, щоб промоніторити реальний стан речей, а з порога озвучують тобі «ціну питання». Ми ще жодної заправки зі 130-ти не побудували без таких перипетій. Це, хочу відмітити, уже за наявності погодженого проекту! Зазвичай гроші, які закладаєш в кошторис, мусиш множити на півтора-два. Закон про боротьбу з корупцією надзвичайно потрібен — без нього просто рано чи пізно вітчизняний бізнес піде на дно.
Ще один важливий корпус законів повинен бути спрямований на відродження села. Ми насамперед аграрна держава. І в цій сфері можемо заробляти дуже великі гроші. У нас, в Україні, найбільш якісні продукти, такі, які європейці називають «еко-продуктами» і реалізують по дуже високих цінах. Нам треба у цій сфері працювати. Бо промисловість свою ми упустили і зараз вона нам прибутків не принесе. Починати розбудовувати країну треба з аграрного сектора.
Також ми є транзитною державою. Це могло б стати ще однією статтею доходів, якби не одне але. Ми не можемо транзитні дороги зробити платними — бо вони у нас жахливі. Чи не найдорожчі у будівництві і разом із тим одні з найгірших у цивілізованому світі. Поборовши корупцію, яка пишним цвітом буяє і при будівництві доріг, ми зможемо привести їх до ладу. І зробимо тим самим вигідну інвестицію.
Одне з принципових питань — пенсійний вік. Вважаю, що його збільшення було спрямоване на те, щоб знищити Україну. Йдеться не лише про те, що багато людей просто не доживає до пенсії. Але, дивлячись на таку ситуацію, освічена молодь масово втікатиме — як не в Європу, то принаймні в Росію, де й дипломи наші підходять, і зарплати вищі. Треба поліпшити рівень життя, а тоді підвищенням пенсійного віку займатися. Великого розуму на таку «реформу» — додати ще п’ять років — не потрібно. Про наслідки, як завжди, «реформатори» не задумуються, бо то вже проблеми їх наступників. А ми пожинатимемо гіркі плоди, бо матимемо спрацьований народ із копійчаними пенсіями.
Обов’язково треба підвищувати заробітну плату освітянам і медикам. Повертати престиж цим професіям. Інакше молодь туди працювати не прийде. У Локачинській лікарні практично немає лікарів, котрі б не були пост-пенсійного віку. Молоді трохи попрацюють — і втікають. Це треба міняти.
— І, наостанок, що хочете сказати виборцям?
— Дорогі виборці, вам випаде нелегке завдання — обрати того, хто наступні п’ять років представлятиме ваші інтереси у парламенті. Ваш голос багато значить. Тому я б хотів, щоб ви усі прийшли на виборчі дільниці, зважили усі аргументи і обрали, на ваш погляд, найдостойнішого. І бажаю, щоб результатами виборів ми не були розчарованими, щоб на найближчі п’ять років про них забули і всі дружно розбудовували нашу державу. Тому я закликаю людей 28 жовтня добре все обдумати і обрати людину, яка не покине їх, отримавши омріяну перепустку під купол Верховної Ради, а допомагатиме вирішувати насущні питання.