ВИБОРИ НА ВОЛИНІ: ТРІУМФ ВЛАДИ*

Ще триватимуть підрахунки, можливі судові спори, проте вже ніхто не заперечить, що опозиція на Волині вибори програла. Бо здобути один округ із п’яти — не той результат, який мав би задовольнити опозиціонерів. До прикладу, в сусідній Рівненській області все з точністю до навпаки — лише один із п’яти мандатів опинився у провладного кандидата. Не кажучи вже про інших сусідів — Тернопільщину, де по мажоритарці не пройшов жоден із кандидатів влади

Дмитро ЧЕХ


Очікуваним став результат у Луцьку. Ігор Палиця працював із виборцями не три останні місяці, як це робили деякі кандидати, а більше року. Суттєві капіталовкладення (причому не тільки фінансові), опанування інформаційного простору, робота з усіма категоріями виборців дали результат: Палиця випередив свого найближчого переслідувача у півтора раза. Не допомогли конкурентам народного депутата VІ скликання ні листівки із чорним піаром, що їх поширювали навіть у день тиші — суботу, ні судовий позов до найповажнішої газети краю — «Волині–нової». Схоже, що за Петра Кравчука не проголосували навіть прихильники «Батьківщини» — настільки неоднозначною виявилася фігура, виставлена Об’єднаною опозицією у обласний центр Волині.
Найбільш переконливу перемогу з усіх кандидатів–мажоритарників краю здобув по виборчому округу №23 Ігор Єремеєв. Попри те, що йому протистояв «сам» Анатолій Петрович Грицюк — екс–голова обласної ради, а після цих виборів, ймовірно, й екс–голова обласної парторганізації «Батьківщини». На що він розраховував, коли поспішав балотуватися в окрузі, де Єремеєв уже перемагав (причім, проющенківського кандидата — ми пам’ятаємо, як тоді підтримували «Нашу Україну») у 2002 році, сказати важко. Хіба що на участь у перегонах по цьому округу віце–спікера парламенту Адама Мартинюка. Не склалося — більш ніж півтораразовий відрив від лідера перегонів. Ігоре Мироновичу, з поверненням вас у політичну еліту!
А ось кого можемо привітати з повним фіаско, то це Сергія Ковальчука. Цей чоловік уже двічі робив спроби прорватися в лави кнопкодавів. І обидва рази невдало. Видно, не його це справа — закони писати. Там думати треба. Зрештою, думати не завадить і коли висуваєшся. Бо ж попереджали Сергія Михайловича не раз: не у свої сани не сідай, тільки людей насмішиш. А він, знай, все за своє — хочу бути депутатом — і квит. Тепер його тупання ногою, як малої дитини, очевидно, вилізе боком не тільки йому — у Володимирі–Волинському вже збирається ініціативна група за усунення від влади Ковальчукового друга Петра Саганюка. Скоро його окремі справи на посаді мера стануть надбанням громадськості. І новоспечений депутат Євген Мельник, якщо він справді дбає про добробут своїх земляків, не буде стояти осторонь — допоможе Саганюку достроково піти. Хоча краще це було б зробити зараз — за прикладом Івана Смітюха. Може, вдалося б «морду лица» зберегти.
Іван Євдокимович виконав роль троянського коня для Ігоря Гузя — став кандидатом, який відбирав голоси у Степана Івахіва. Невже він всерйоз повірив, що може перемогти в Ковельському окрузі? Мабуть, таки знав, що його участь тільки створить проблеми Степану Петровичу, не більше. Тому й поспішив із заявою про відставку. Очевидно, казка про дзвінок із облдержадміністрації придумана тільки для того, щоб здобути лаври опозиціонера. Адже якби Іван Смітюх був справді командним гравцем, він, знаючи про свої реальні шанси в окрузі, нікуди б не висувався. А повторене вслід за Ющенком: «Я йду, щоб повернутись!», було миттєвою реакцією на нищівну поразку, та аж ніяк не продуманою заявою.
Те саме можна сказати і про Бориса Загреву, участь якого у виборах по Горохівському округу допомогла провладному кандидату Сергію Мартиняку здолати «об’єднаного бютівця» Романа Карпюка. Тепер Борис Юхимович мав би до кінця життя бути забезпечений курятиною.
Успіх провладних кандидатів на виборах — це в першу чергу перемога Бориса Петровича Клімчука. Це треба зуміти так розставити заможних кандидатів, щоб усі були задоволені. Єдиний прокол стався з Ковальчуком, та й то не з вини Бориса Петровича. Сергія Михайловича ще перед стартом не один попереджав: не висувайся — програєш. Не послухався, тепер лікті кусає. А Клімчук, якого, було, вже всі відправляли на пенсію, сьогодні на коні. Адже своє завдання (не менш ніж 10 відсотків по Волині за Партію регіонів і не менш ніж три з п’яти провладних кандидатів) він виконав і перевиконав.
Не знайдеться на жодних західних теренах такої потужної фігури, як Борис Петрович. В умовах переваги протестного електорату він витиснув максимум можливого. Його на Волині реально поважають, до його думки прислухаються в Києві, бо вона — відображення його багатющого управлінського досвіду. За два останні роки йому вдалося залучити в область зі столиці стільки капіталовкладень, скільки не змогли всі інші очільники Волині за вісім років його відсутності у краї й перебування на дипломатичній службі. Тому за Партію регіонів на Волині агітували не красиві слова чи буклети (хоча й вони були виготовлені професійно), а реальні справи Бориса Петровича. А ще — справи старійшини депутатського корпусу, нашої землячки Катерини Ващук. Щойно її прізвище внесли до виборчого списку Партії регіонів, Катерина Тимофіївна прибула в рідний край, щоб переконати виборців голосувати за цю не вельми популярну тут політсилу. І під час багатьох зустрічей таки переконала. Усією своєю попередньою діяльністю в парламенті, конкретними справами на благо волинян.
(Інтернет-видання «Волинська правда»).