СЕРГІЙ КОВАЛЬЧУК: «ЩИРО ЗИЧУ ЄВГЕНУ МЕЛЬНИКУ ВИПРАВДАТИ ТУ ДОВІРУ, ЯКУ ЙОМУ ВИСЛОВИЛИ»*

Добігає кінця другий післявиборний тиждень, країну перестало лихоманити, потроху вляглися виборчі пристрасті, хоча й не в усіх областях України. На відверту розмову, як і було обіцяно, днями представників місцевих ЗМІ, серед яких були й ми, запросив засновник корпорації «Укр-Петроль» Сергій Ковальчук (на фото). Сергій Михайлович поділився з журналістами своїми післявиборними настроями, баченням майбутнього України з новим парламентом 7-го скликання

Ольга СМОЛЯНСЬКА


—Насамперед, я хотів би подякувати всім виборцям нашого округу, які 28 жовтня прийшли на виборчі дільниці й висловили своє бачення майбутнього України. Особливу вдячність висловлюю тим, хто голосував за мене. Зустрівшись 28 жовтня на виборчій дільниці, де голосую, з журналістами місцевого телебачення, я казав їм в інтерв’ю, що прийму будь-які результати виборів, бо це — волевиявлення народу. Нині ж тішуся з того, що вибори в нашому окрузі пройшли прозоро, в рамках закону, без порушень, які могли би вплинути на їх результати.
Переможцями виборчих перегонів напередодні виборів себе передчасно й самовпевнено оголошувало чимало кандидатів у депутати по нашому одномандатному виборчому округу. Втім, переможець один — Євген Мельник. Як на мене, то дуже важливо вміти гідно програвати, тому я вітаю пана Мельника з перемогою, бажаю йому плідно попрацювати впродовж наступних п’яти років на благо жителів нашого регіону, виправдати ту довіру, яку йому висловили.
Щодо мене, то я повернувся до звичних для себе справ, до свого бізнесу. Як кажуть, вибори закінчилися, а життя продовжується.
— Сергію Михайловичу, як відомо, у вас було чимало дієвих планів щодо покращення життя жителів нашого округу в разі обрання вас депутатом Верховної Ради. Чи плануєте продовжувати втілювати їх у життя?
— Так, у мене справді було чимало планів. Приміром, будівництво садочка в одному із сіл Любомльського району, ремонти клубів у селах нашого округу, будівництво там ФАПів, надання житла молодим сім’ям. Планував також забезпечувати громадян безкоштовним проїздом в автобусах, які зараз у всіх на слуху. Втім, вважаю, що тепер це не мій обов’язок. Натомість новообраний депутат парламенту від нашого округу, гадаю, мав би перехопити мої добрі ініціативи, втілювати їх у життя.
Окремо зупинюся на питанні надання житла, — продовжує розповідь пан Ковальчук . — Днями телефонує мені жіночка й каже, що в неї, мовляв, п’ятеро дітей, і одна з них народила дитину поза шлюбом. І якщо я не дам цій родині квартиру, то жінка накладе на себе руки… По-перше, скажіть, будь ласка, що це за шантаж? А по-друге, до чого тут я? Ще перед виборами я казав, що не роздаватиму квартир направо й наліво. Та й навіть якби надумав їх давати, то маю кому, адже чимало моїх працівників потребують житла. Та й взагалі, маю куди вкладати гроші, в розвиток власного бізнесу приміром. Тому з такими проханнями та вимогами жителі нашого округу, певна річ, мали би звертатися до свого представника в парламенті.
— Сергію Михайловичу, знаю, що до вас на прийом із тим чи іншим питанням прагне потрапити чимало людей. Перед виборами вони йшли до вас сотнями. У понеділок зранку, приміром, коли ми завітали до вашого офісу, там у приймальні зустрічі з вами очікувало щонайменше людей 15, всі — з проханням про допомогу. Чи надаватимете її?
— Людей справді було чимало. Одному квартиру дай, іншому — грошей, бо в нього хата згоріла, третій просить немало-небагато, а 40 тисяч гривень. Звичайно, я, як і раніше, допомагатиму тим людям, які справді цієї допомоги потребують. Так, нещодавно до мене на прийом привели 12-річну дівчинку. В неї мама хворіє на рак, молодша сестричка на руках, а тато щодня зазирає в чарку, та ще й буянить, будучи напідпитку. Зізнаюся, я плакав, коли почув цю історію… Скажіть, чи можна відмовити у допомозі в такій ситуації? Я готовий і надалі допомагати цій родині. Якщо ця дівчинка в силу певних обставин не прийде, сам її знайду… Одне слово, допомагав і допомагатиму людям і сім’ям, які потрапили в скруту. Однак і тут є одне «але»: чому люди йдуть зі своїми бідами до мене, а не до пана Мельника, новообраного депутата, зобов’язаного допомагати розв’язувати їхні проблеми? Чи не забагато вимог висувається до мене — бізнесмена, який не має ні перед ким жодних зобов’язань? Коли запитував про це людей, чув у відповідь одне: «Я того Мельника в очі не бачив, навіть уявлення не маю, де його шукати! А вас я знаю, тому до вас і йду!». Я все розумію, шановне панство, але вічно так тривати не може. Ви обрали депутата, от і питайте з нього…
До речі, скільки людей з часу обрання його депутатом прийняв пан Мельник? Скільком допоміг? І де, зрештою, його приймальня? Куди звертатися людям? Де наші кандидати в депутати — благодійники? Де, приміром, Геннадій Частяков? Якщо володітимете такою інформацією, повідомте мені, будь ласка, — звернувся Сергій Ковальчук до представників місцевих ЗМІ.
— Після виборів ми пройшлися містом, поцікавилися післявиборними настроями людей, тим, чого вони очікують від новообраного парламенту 7-го скликання. І що цікаво: більшість із опитаних не чекають у найближчому майбутньому нічого доброго, ніяких зрушень на краще ні для себе, ні для своїх дітей. Що думаєте з цього приводу?
— Знаєте, нещодавно почув чудову, а головне, правдиву фразу: «Ми живемо так, як голосуємо», — відзначив пан Ковальчук. — На нещодавніх парламентських виборах ми обирали не людей, а політичні сили. На жаль. Не секрет, що Всеукраїнські об’єднання «Свобода» та «Батьківщина», до яких начебто належить пан Мельник, надзвичайно популярні на теренах Західної України, зокрема, й у нашому виборчому окрузі. Чого не скажеш про правлячу Партію регіонів, із якою мене чомусь уперто асоціюють. Хоча я й перед виборами казав, і нині наголошую на тому, що не підписував жодних угод ні з якою політичною силою, в тому числі з Партією регіонів, не маю до неї жодного стосунку.
А от наші новообрані депутати, ще не зійшовшись докупи, вже один за одним оголошують імпічмент Президенту. Чи правильно це? Звичайно, в нашого Президента, в методах його управління є недоліки. Одним із таких вважаю те, що майже за три роки свого президентства він так і не побував на Волині. Як кажуть, багато разів обіцявся, але й досі не зібрався. Про що це свідчить? Імовірно, про те, що його мало цікавить, як і чим живе Волинь, волиняни. Однак і це, як на мене, не привід оголошувати йому імпічмент. Натомість новообрані депутати, ті ж таки «свободівці», які створять нову силу в парламенті, мали б указувати Президенту на його помилки та прорахунки, допомагати в роботі, а не кричати про імпічмент.
Чому не кричали про імпічмент Ющенку, діяльність якого на посту Президента України я вважаю злочинною? Чому злочинною? Візьміть хоча б нашу газотранспортну систему. В якому вона зараз стані? А це ж, за словами пана Ющенка, наша національна гордість. То нехай розпорядиться цією гордістю так, аби вона приносила прибуток державі. Коли Росія та Німеччина пропонували спільно з Україною створити газовий консорціум, ми задирали носа й відповідали категоричним «ні». Чому ж зараз мовчимо, коли вартість нашої труби знизилася на 10-15 мільярдів доларів? Коли є Північний та Південний газові потоки, а ми не знаємо, що робити зі своєю ГТС, бо вона практично вже нічого не варта? На моє тверде переконання, за той стан, у якому нині знаходиться наша ГТС, хтось повинен відповідати. Гадаю, наш екс-президент.
Що ж до майбутнього України… Як не крути, Україна та Росія нерозривно пов’язані економічними чинниками. Попри це, наших західних сусідів — поляків, ми любимо, а при самій лише згадці про східних, росіян, починаємо нервувати. Якби нас запрошували до якогось союзу з Польщею, ми б обома руками були «за», але тільки тут, на Західній Україні, бо українці на Сході кричали б «ні». Так само, як ми це зараз робимо, коли мова заходить про Митний союз із Росією. Й допоки, скажіть, ми будемо такі? Нам треба і з західним, і зі східним сусідами будувати нормальні стосунки задля розвитку економіки нашої країни. Адже головне — щоб українці почали жити краще, почувалися захищеними у власній державі. Власне, це те, над чим, на мою думку, й повинна працювати наша влада, новообрані депутати.
— Якою, до речі, бачите роботу депутатів Верховної Ради 7-го скликання?
— Кажучи чесно, у мене виникають сумніви щодо їхньої плідної роботи. Члени нового парламенту ще навіть докупи не зібралися, а вже починають колотнечу, вдаються до взаємних звинувачень та образ. Про яку плідну роботу в такому випадку можна говорити? Дай Боже, звичайно, щоб я помилявся, щоб усе в нашому парламенті пішло на лад. Однак поки що в нових депутатів я бачу лише величезні амбіції та бажання робити на зло опонентам. І аж ніяк не бажання вчитися з ними домовлятися, шукати компроміси, одним словом, нормально працювати на благо людей, які делегували їх до Верховної Ради. Окрім того, вкотре наголошу: в нас забагато депутатів. У тій же Росії територія в 28 разів більша від нашої, кількість населення втричі перевищує наше, а народних депутатів стільки ж… Не можна звалювати на українців, які заледве зводять кінці з кінцями, такий чиновницький апарат. Можливо, якби депутатів у нас було менше, то й толку від них було би більше.
— Сергію Михайловичу, чи бачите себе в майбутньому в політиці, чи то пак, політику в своєму житті?
— Чесно кажучи, думав, більше в політику — ні ногою. Але якщо Валерій Григорович Діброва планує продовжувати політичну кар’єру, то, безперечно, продовжуватиму її і я, — сміється. — Буду «підтримувати» його, поки він не піде з політики, щоб, знаєте, народ не підвів.
— Сергію Михайловичу, питання дещо незручне, однак ми, журналісти, народ набридливий, тому мусимо його поставити. Нещодавно в газеті «Волинь» була надрукована стаття, в якій ідеться про те, що у Володимирі-Волинському, за словами автора публікації Дмитра Чеха, збирається ініціативна група з усунення з посади міського голови Петра Саганюка. Крім того, й вам, мовляв, слід було би раз і назавжди попрощатися з політикою, адже двічі зазнавали поразки на парламентських виборах. Як прокоментуєте такі заяви?
— Дякую за запитання, нічого незручного в ньому не бачу. Знаєте, чомусь мені здається, що до написання цієї статті долучився мій вірний опонент Валерій Григорович Діброва, який повністю скомпрометував себе під час передвиборних перегонів, закликаючи до прозорої виборчої кампанії й водночас вдаючись до брудних піар-технологій. Що ж до змісту публікації, то скажу так: Валерію Григоровичу, я вам ніколи не програвав — ні під час судових процесів проти мене, вами ініційованих, ні за результатами виборів. Тому, на моє тверде переконання, пан Діброва мав би змовчати, коли мова заходить про поразки. Після бою кулаками не махають.
А що стосується усунення з посади міського голови нашого міста Петра Саганюка, то тут так звана ініціативна група явно переоцінює свої сили. Петро Данилович — господар, який упродовж багатьох років дбає про Володимир-Волинський не на словах, а на ділі. Навіть за недостатнього фінансування з боку держави він вчасно виплачує заробітні плати працівникам бюджетної сфери, зумів зробити наше місто чи не найчистішим в Україні, затишним, комфортним для проживання. Петро Данилович користується беззастережною повагою та довірою володимирчан, які, я впевнений, стоятимуть за нього горою.
Утім, досить про неприємне. Хочу ще раз подякувати всім, хто висловив мені довіру 28 жовтня. Низький уклін вам! А всім виборцям нашого округу щиро зичу не розчаруватися в тому, кого обрали. Нехай наш новообраний народний депутат вірою й правдою впродовж наступних 5 років служить людям, які довірили йому захищати свої інтереси в парламенті. Добра та щастя вам усім!