Стрітення — найповажніше лютневе свято. Відзначають його в пам’ять про те, як свята Діва Марія на 40-й день після народження принесла свого сина до Єрусалимського храму...
На початку лютого, коли стовпчик термометра намагався «перескочити» через плюс десять, здавалося, що весна вирішила не чекати визначеного їй звичаєм і природою Стрітення, й мов легковажне дівчисько, дочасно побігла на побачення. І даремно. Бо її примха принесла нам не так радість, як роздратування й тривогу: а раптом зима вирішить узяти реванш у квітні? Стрітення — найповажніше лютневе свято, що припадає саме на середину місяця. Відзначають його в пам’ять про те, як свята Діва Марія на 40-й день після народження принесла свого сина до Єрусалимського храму. За велінням закону Божого з часу визволення євреїв з єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Коли Діва Марія разом із Йосипом принесли немовля до храму, там їх зустрів старий сивий Симеон, котрий чекав зустрічі з Господом уже багато літ. Згідно із Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але й він не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він помре лиш тоді, коли побачить народженого Господа. Взявши дитя на руки, праведник благословив його, а Богородиці сповістив її майбутню жертву. У церквах України в цей день святять воду й свічки. Посвячена на Стрітення свічка — «громничка» — вважається помічною від пожежі та від грому. Її полум’ям малюють хрести на сволоку — від усього лихого, підкурюють дітям волосся — щоб грому не боялися. На Стрітення, прийшовши із церкви, запалювали «громничку» перед образами, «щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерев не побив». Ці свічки давали також у руки помираючим під час читання відхідної молитви. Це, на думку віруючих, значно полегшувало передсмертні муки й очищало людину від гріхотворних вчинків. Страсні свічки робили за особливою технологією, дотримуючись певних обрядодій. Вони мали свою форму й розміри. Важливу роль у повсякденному житті відігравала й стрітенська вода, яка мала ті ж властивості, що і йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали свяченою водою і зберігали її протягом року. Нею натирали хворі місця, давали пити од «пристріту», хвороб, викликаних «поганим оком». Нею скроплювали худобу, вперше виганяючи в поле на пашу, кропили бджіл і вулики, щоб не заїдали чужі комахи та не нападав «гнилець». Робили це протягом року в кожну першу неділю на молодий місяць. Чимало спогадів про використання стрітенської води знаходимо і в літературних джерелах. Нею благословляли батьки своїх синів, проводжаючи на війну, а також чумаків перед далекою дорогою. Отож і виходить, що без стрітенської води — ані туди, ані сюди. Стрітення подекуди називали ще Зимобор, вважали днем зустрічі двох начал — зими й літа, тож відповідно стежили за погодою. Наслідком цих спостережень стали ось такі сентенції: «Якщо на Стрітення півень нап’ється води, то хлібороб набереться біди», «Якщо на Стрітення півень нап’ється на порозі, то на Євдохи (14 березня) віл напасеться на дорозі», «Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний», «Як на Громницю капле зі стріхи, не буде з літа потіхи», «Як зі стріхи тече, то зима ще снігу приволоче», «Як на Стрітення мороз буває, то ведмідь свою берлогу розбирає». Словом, усі ці спостереження зводяться до одного: якщо цього дня є ознаки весни й потепління, то зима буде ще довгою і затяжною, а коли холоди не поступаються, то це вже їх останні рубежі перед швидким приходом тепла. Цілком можливо, що при нинішніх кліматичних аномаліях ці спостереження вже не є такими актуальними, проте вони цікаві нам в історичному плані, бо свідчать як про спостережливість та мудрість народну, так і про те, що усе в цьому світі змінюється й минає. Валентина ШТИНЬКО.
