Кажуть, що сни – це життя і пригоди душі, яка покидає тіло...
Сон – одне із найцікавіших явищ людської психіки. У різні історичні часи були різні уявлення про існування снів, однак вони залишалися і надалі залишаються феноменами загадковими, таємничими і значимими. Кажуть, що сни – це життя і пригоди душі, яка покидає тіло. Різноманітні обставини, представлені у снах, — часто реальні. Однак є такі сни, які нам неможливо, або ж і не дано розгадати. Ганна із Степаном виховали четверо синів і троє дочок. Діти виросли і розлетілися хто куди. Залишилися батьки на старість самі. Однак діти стежину до рідного дому не забували. Часто приїжджали у гостину. Найчастіше навідувався син Дмитро. Допомагав у полі, по господарству. Як батьків не стало, Дмитро і надалі не забував синівського обов’язку. Хоча б один раз на рік приїжджав відвідати могили рідних, помолитися у сільській церкві за упокій їхніх душ. Мабуть, тому уві сні покійна мати приходила все до Дмитра. Дякувала за турботу й інколи просила про допомогу. Можливо, будь-хто інший міг би знехтувати дивним проханням з того світу, тільки не Дмитро. Допомогти матері для нього, хоча і покійній, — святий обов’язок. — Сину, поїдь до Харкова, — мовила під час одного із нічних явлень мати. Вона вказала назву вулиці і номер будинку, в якому проживає хлопець на ім’я Сашко. — Ця дитина потребує допомоги. Знайди його і дай йому трохи грошей, — продовжила ненька. – Як виконаєш моє прохання, то мені тут буде легше. Чому і наскільки їй тяжко, не розповіла. Однак Дмитро, щоб полегшити невідоме для нього потойбічне життя матері, вирішив не гаяти ні хвилини. На роботі до нього поставилися з розумінням, і він вирушив до Харкова. Розгубився, коли дійсно відшукав вказану йому вулицю і номер будинку. Та не тільки Сашко, а й багато інших дітей, котрі перебували там, потребували допомоги. Адже за тією адресою знаходився… інтернат для сиріт. Ганна за своє земне життя ніколи не була осторонь від чужої біди. Ходила до церкви, молилася за здоров’я рідних, близьких, знедолених. Допомагала всім, чим могла. Можливо, тепер, споглядаючи з високого неба, не перестає тривожитися її душа. А тому через дорогу їй людину продовжує творити добрі діла. Мабуть, вона і не сумнівалася в тому, що син виконає її прохання, оскільки через деякий час прийшла з іншим. — Поїдь сьогодні до Каменя-Каширського. На роздоріжжі стоятиме невеличкий пам’ятник. Візьми носову хустинку і потри нею по іржі, що утворилася на надмогильній плиті. — Що ж далі робити з тією хустинкою? – здивовано запитав Дмитро. — Віддасиш комусь. — Але сьогодні я вже не встигну. Вранішній автобус відправився до Каменя-Каширського, та й мені на роботу потрібно збиратися. — Якщо захочеш, то встигнеш. Дмитро після цих слів прокинувся. Одразу не збагнув, що це йому наснилося. Все відбувалося ніби наяву – дійсно ранок, на роботу потрібно збиратися і автобус уже відправився. Лише поряд не було матері. Порадившись із дружиною, вирішив добиратися попутним транспортом (родом він із Камінь-Каширського району і дорога йому знайома), а на роботі пізніше все пояснить. Однак сталося диво. Автобус, яким Дмитро їхав з Нововолинська до Володимира-Волинського, наздогнав того, що прямував до Каменя-Каширського. Такого раніше ніколи не ставалося. На роздоріжжі дійсно стояв пам’ятник. З надпису на ньому стало відомо, що на тому місці загинули двоє хлопчиків. Дмитро зробив так, як просила покійна мати. Тоді озирнувся довкола. «Кому ж віддати хустинку?». Поряд проходило багато людей. Усі вони кудись поспішали. Їм було байдуже, що робиться біля могилки. Якби Дмитро підійшов до когось із них і простягнув хустинку, подумали б, що божевільний. Часу мав обмаль, потрібно було поспішати додому. Він попрямував на автостанцію. На автобус уже проводилася посадка. Дмитро захвилювався: кому ж віддати оту загадкову річ? Поки водій пішов у диспетчерську за документами, вирішив ще пройтися довкола. З-за рогу автостанції назустріч йому прямувала згорблена бабуся. «Мабуть, їй маю віддати хустинку»,— подумав Дмитро і підійшов до старенької. — Я маю вам подарувати цю хустинку, мені приснився сон… — Так-так, синочку. Дякую тобі, — перервала розмову бабця і взяла подарунок. Дмитро зайшов у автобус і враз схаменувся. «Що це за бабця? Хто вона?». Озирнувся довкола, але старенької і слід пропав. Хто б це міг бути? Це назавжди залишиться невідомим. Померлі знають про всі земні діла, попереджають про небезпеку, просять про допомогу, розповідають про свій, загадковий для нас, світ. За роз’ясненням, що ж все-таки означають явлення померлих у снах, я звернувся до отця Валентина Марчука, клірика Покровської церкви. — У православній церкві до снів ставляться досить насторожено. Лише високодуховна людина може зрозуміти, чи сон від Бога, чи від диявола. Як каже апостол Павло в одному із своїх послань: «Диявол може з’являтися навіть у вигляді гарного ангела”. Тому не дивно, що нечиста сила може з’являтися у вигляді рідних, знайомих. Не може лише приймати образ Бога-Сина, тобто Ісуса Христа, і Богородиці. Однак за час свого існування православна церква зауважила, що бували випадки, коли померлі рідні дійсно з’являлися і щось розповідали, пророкували. Буває, часто сняться покійники і просять їсти. Як можна дати йому поїсти? Звісно – це молитви. Вони просять молитов. У наведеному першому випадку мати з’являлася синові, допомагала йому робити добро. Оскільки ця жінка була християнкою, вела православний спосіб життя, то, звичайно, цей сон від Бога. До того ж, милостиня для померлих має велике значення. Навіть звільнення від мук, якщо людина перебуває не у раю. А от другий сон – це щось дивне. Подібних випадків у житті православної церкви не траплялося. Можливо, за тим хрестиком ніхто не доглядає, тому і попросили витерти від бруду. Адже хрест — це православна святиня і повинен бути чистим. Коли ж у житті християнина чи будь-якої іншої людини станеться щось подібне, перш за все потрібно розповісти священику, краще старшому, більш духовному. Посповідатися, причаститися і помолитися за померлого, який приснився. Тоді Господь відкриє, який це сон. Не лише такі, а й багато інших незрозумілих речей виникають у нашому житті. Відповіді на багато із них можна знайти, коли будемо часто ходити у церкву, читати духовну літературу. Також по телебаченню на каналі Полісся –ТV з благословення митрополита Ніфонта транслюється щонеділі передача “Дзвони Волині”, автором і ведучим якої є отець Валентин. Це єдина передача такого стилю на телебаченні. У ній є дитячі рубрики, відповіді митрополита Ніфонта на різноманітні питання глядачів, розповіді про святих, тлумачення Святого Письма і канонів православної церкви, православний календар. Отець Валентин вважає, що передача спрямована не для тих, хто ходить у храм, а для тих, хто вдома і ще не прийшов до церкви. Сергій БОРОХ.
