ПОРЯТУНОК ПОТОПАЮЧИХ — СПРАВА РУК САМИХ ПОТОПАЮЧИХ?

Петро БОЯРЧУК власний кореспондент «Волині-нової» у Горохові, заслужений журналіст України


Народна мудрість гласить: «По Іллі — то й по теплі». За давнім повір’ям чи радше традицією, після 2 серпня у наших краях закінчується купальний сезон.

Хоча, на мою думку, період літнього відпочинку та оздоровлення у багатьох населених пунктах Волині по-справжньому нинішнього року навіть не починався. Незважаючи на те, що чи не біля кожного з них є стави та озера, річки та річечки. Причина ж — у вельми своєрідному підході до організації та убезпечення відпочинку на воді.
Нібито, уболіваючи за життя людей, які, траплялося, гинули не так через невміння плавати, як через порушення правил безпеки на воді та необлаштованість місць для купання, вищі органи влади України вдалися, було, до діла. І замість виділити кошти місцевим радам на організацію та утримання таких місць, відповідальність за безпеку відпочивальників біля ставків та озер поклали на підприємців, котрі ці водні плеса взяли в оренду, аби займатися на них рибництвом. Якщо простіше, то орендареві дали зрозуміти: коли ти дозволяєш людям купатися у ставку, що його орендуєш, то повинен не тільки належно благоустроїти пляж та місце для купання, а ще й створити і забезпечити роботу рятувальної служби. І в той же час жодним чином не зобов’язали орендаря до обов’язкового виконання цих вимог, як і до того, щоб забезпечити вільний доступ пересічних, так би мовити, громадян до водних плес. А коли так, то орендарям, виявилося, набагато простіше оточити орендовані ними озера і стави табличками із грізними написами, з яких випливає, що не тільки рибалити у цих водоймах заборонено, а й купатися.
Щоб спонукати пересічних громадян дотримуватися отих заборонних приписів, деякі з орендарів запровадили на орендованих ними водоймах сторожову охорону та ще й завели сторожових псів. Так і склалося, що впродовж останніх років над багатьма ставами, де колись літні дні дзвеніли веселими голосами відпочивальників та радісним сміхом дітвори, котра «з води не вилазила», хіба що жаби кумкали та чувся собачий гавкіт. Хоч іноді такий став розташований мало не в центрі села, пересічному громадянинові до нього було зась. Конкретних прикладів на підтвердження цього на Волині вистачає. Упродовж років, які минули, відколи наші владці таким ось чином проявили турботу про безпеку людей на внутрішніх водоймах, уже виросло ціле покоління молоді, яке, не маючи доступу до води, не тільки не навчилося плавати, а й не може протриматися на ній і лічених секунд. Отже, неважко передбачити, що трапиться з такою людиною у подальшому, коли, не приведи Господи, раптом опиниться на глибині. І своїх дітей така людина плавати теж не навчить, оскільки не навчена цьому сама. То чи не обернулася згадана вище турбота про безпеку людей на воді злочином перед їхнім майбутнім?
До речі, ще в травні Кабінет Міністрів України прийняв постанову, пише газета «Урядовий кур’єр», що «не дозволить орендарям водойм знущатися з людей». Втім, у чинному Водному кодексі України також ішлося про те (ст. 51), що «орендар водного об’єкта зобов’язаний передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування». Тепер матеріали, що роз’яснюють згадану постанову («Урядовий кур’єр», 20.07.13), вказують: «орендар не має права забороняти людям купатися» в орендованій ним водоймі, «а також рибалити, плавати на човнах», як і брати, наприклад, відрами воду для поливу городів. Але, життя показує, — в цій ситуації чи не все залежить від того, як дбають про забезпечення громадянам можливості користуватися наданими їм правами місцеві органи влади, починаючи від сільських рад і закінчуючи районними держадміністраціями. Тобто, як вони не на словах, а на ділі захищають права цих громадян безпосередньо на місцях. І той факт, що й нинішнього літа, яке хилиться вже до осені, ситуація із забезпеченням відпочинку громадян на відданих в оренду водоймах абсолютно не змінилась, говорить лише про те, що злочин проти майбутнього продовжується.