На 22-му році незалежності вперше пролилася кров. Сталося це за четвертого Президента Віктора Януковича. І з його вини...
Чим усе закінчиться? Це питання останнім часом чую чи не найчастіше. Тривога у голосі, а інколи і сльози людей, які запитують, мають серйозні підстави — на 22-му році незалежності вперше пролилася кров. Сталося це за четвертого Президента Віктора Януковича. І з його вини...
Василь УЛІЦЬКИЙ
Погано прихована зверхність у спілкуванні з народом, демонстративне хизування своїм багатством, маніпулювання законами, привласнення царських повноважень, штучне розхитування України антифашистською кампанією, брехня про євроінтеграцію, зрадлива відмова від неї тощо були тими краплями, які наповнювали чашу терпіння. Останньою стали події в ніч проти 30 листопада, коли звірі у формі «Беркута» розігнали мітингувальників на київському майдані Незалежності, серед яких були дівчата і люди похилого віку. Сонних протестантів оточили з усіх боків, не давши коридору для виходу, і вчинили над ними розправу. А потім тих, хто зумів вирватись, доганяли поодинці й добивали. Як наслідок – розбиті голови, поламані ребра, руки та ноги… Частина молодих людей змогла знайти притулок у Михайлівському монастирі, який для них відчинили ченці, – як у часи орди… Й досі близько двох десятків осіб, які тієї ночі були на Майдані, не вийшли на зв’язок. Де вони? …І тоді вибухнув Майдан. Мільйонний! За різними даними, від 500 тисяч до 1,5 мільйона людей зібралося1 грудня в центрі Києва. Такого не було навіть у часи Помаранчевої революції. Сотні тисяч приїхали до Януковича, щоб особисто попросити його піти. Уже в цей момент «гарант», якби він був людиною сміливою і чесною перед собою та суспільством, мав би сказати: добре, я йду з посади. Колись президент Грузії Михаїл Саакашвілі теж зайшов занадто далеко у розгонах демонстрацій, але знайшов у собі сили зупинитись, подати у відставку й призначити перевибори. Але є й інший приклад – сирійського лідера Башара Асада, який після місяців громадянської війни почав труїти свій народ газом. Не хочеться вірити, що Янукович обере шлях Асада. Хоч очевидним є те, що ставку на системний терор і залякування він зробив одразу ж після того, як остаточно поховав мрії про євроінтеграцію. Нагадаємо, що в Івано–Франківську побили і порізали ноги організаторові Майдану Максимові Кицюку, в Криму прокололи шини автомобіля тамтешніх активістів, у Києві спалили машини свободівців, які забезпечували Майдан, у Дніпропетровську побили тих, хто збирався їхати на протести у столицю. Усе це – ланки одного ланцюга, ланцюга залякування… Тож на масовому зібранні 1 грудня перед мільйоном людей лідери опозиції оголосили, що йдеться не про мітинг, не про віче, а про революцію. Головна вимога – відставка Віктора Януковича. Таким чином планку вимог піднято надзвичайно високо. І якщо її не буде досягнуто, то, як і після кожної невдалої революції, можна очікувати реакції, коли зачищатиметься все – від «неслухняних» студентів і ЗМІ, які ще мають відвагу розповідати про те, що відбувається, і до ТОП–політиків, які займуть місце у тюрмі поруч із Тимошенко, якщо вчасно не втечуть. Одним із варіантів виходу із патової ситуації й уникнення від сповзання у диктатуру може бути активне та негайне втручання країн, які ми називаємо цивілізованими. Це, до речі, ще одна причина прагнути бути ближчим із європейською сім’єю народів – завжди є кому сказати «стоп», якщо у якійсь країні керманичі починають втрачати зв’язок з реальністю. В іншому випадку може дійти і до російських військ в Україні, до чого вже закликали Путіна деякі депутати із Севастополя. У цьому зв’язку пригадується заява Інни Богословської (яка, до речі, на знак протесту вийшла з Партії регіонів) про те, що в Україні почав реалізовуватися сценарій розколу країни. Може вийти, що, замість увійти в історію як людина, яка згуртувала українців під гаслом євроінтеграції, Віктор Янукович поховає цю державу. …Тим часом у неділю весь світ бачив кадри, як люди, які хотіли вихлюпнути свою злість, уміло підігріті провокаторами, вступили у криваву і безглузду сутичку з міліцією, що охороняла будівлю Адміністрації Президента. Цих радикалів не зупинив від кровопролиття ні Петро Порошенко, ні журналіст Мустафа Найєм. Порошенка буквально стягнули із трактора, якого нардеп хотів зупинити, – ця техніка невідомо як виявилась біля Адміністрації, і нею бойовики хотіли таранити «Беркут». У відповідь «Беркут» знову лютував. Бійці спецпідрозділу травмували кілька десятків (!) журналістів, не звертаючи уваги на їхні посвідчення. Усього ж до лікарів звернулося майже 200 людей! Опозиція звинуватила у провокаціях владу й особисто секретаря РНБО Сергія Клюєва. Влада пообіцяла розібратись… Чим усе закінчиться? Нема зараз відповіді на це запитання. Але є усвідомлення, що у ці дні не тільки країна, а й кожен із нас переживає момент важливого особистого вибору. Вибору, з яким доведеться іти усе своє подальше життя.
