«Діти мої, онуки мої! Звертаюся до вас, бо це єдине, чим можу допомогти нашій землі, яка зараз у великій небезпеці. Мені іде 88-ий, я була медсестрою УПА, в 1945-му заарештована НКВС, засуджена на 15 років каторги в Магаданських таборах. Я не маю сили вийти на Майдан і стати поруч з вами...
«Діти мої, онуки мої! Звертаюся до вас, бо це єдине, чим можу допомогти нашій землі, яка зараз у великій небезпеці. Мені іде 88-ий, я була медсестрою УПА, в 1945-му заарештована НКВС, засуджена на 15 років каторги в Магаданських таборах. Я не маю сили вийти на Майдан і стати поруч з вами...
Лідія РОМАНЧУК
Наше покоління вже відходить, так і не побачивши тієї справді незалежної України, за яку ми боролися, за яку погинули в криївках мої брати – 25-літній Іван та 16-літній Адам Ясені. Але ви молоді, ви сильні! Діти, зараз на вас пішли озброєні загони «Беркуту», що є ганьбою для нашої країни і для гордого птаха, що не нападає уночі на беззахисних. Стійте, діти, стійте твердо й витривало, бо ви є зараз єдиною надією нашою на кращу долю! Не сподівайтеся на допомогу з-за кордону. Мої брати в УПА також чекали, коли нам допоможе Європа. А вони не допомогли... І тепер вони вичікують, не чують нашого крику про допомогу, бо вони не знають, з якими злочинцями при владі ми маємо справу. Мусимо сподіватися тільки на себе. Тримайтеся, діти, тримайтеся міцно, бо завтра може бути пізно. Молюся за вас. Слава кожному з вас – тих, хто зараз захищає серце Києва!». м. Тернопіль.
