ОСТАННІЙ УКЛІН І ВІЧНА ШАНА

Митрополит Луцький і Волинський, високопреосвященнійший Яків знайшов вічний спочинок на цвинтарі Свято-Троїцького собору
Такого велелюддя Свято-Троїцький кафедральний собор, що у самому центрі Луцька, не пам’ятає уже давно. Ущерть заповнений був не лише сам храм, а й просторе подвір’я біля нього. Попрощатися з владикою Яковом приїхали не тільки священнослужителі з делегаціями вірних від парафій краю, а й керівники єпархій Української православної церкви Київського патріархату з усіх куточків України, власне, двадцять єпископів, а також духовенство Української автокефальної православної церкви, Української греко-католицької церкви, Римсько-католицької церкви, протестантських конфесій краю.
О дев’ятій годині ранку розпочалася літургія, яку очолив святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні єпископів та духовенства єпархії. Попрощатися з владикою Яковом прийшли голова обласної ради Василь Дмитрук та його заступник Василь Струк, заступник голови облдержадміністрації Степан Родич, представники обласної та міської влади, делегації від багатьох установ та громадських організацій.
Розпочинаючи чин похорону, святійший Патріарх Філарет виступив із зворушливою проповіддю, у якій згадав найважливіші віхи на шляху Божого служіння владики Якова. Його батько часто відвідував Почаївську лавру, співав у церковному хорі. Гаряче мріяв, щоб бодай один із п’яти його дітей став священиком і, йдучи на війну, послав до Почаєва свого сина Івана. (Таке світське ім’я владики Якова). Усе життя він виконував батьківський заповіт і Божі заповіді, долаючи сходинки від лаврського послушника до намісника, а потім і митрополита. Будучи намісником Почаївської лаври, він уперше за багато десятиліть розпочав її ремонт, чимало зусиль доклав для наведення відповідного для обителі порядку й дисципліни.
На жаль, сьогодні ця споконвічна українська святиня перебуває у юрисдикції Московського патріархату, з яким нема молитовного єднання. Але, сказав святійший Патріарх, під тиском совісті нині лаврські ченці моляться за покійного.
Він також наголосив на особливій ролі владики Якова у розбудові Української соборної церкви, на тому, що він був воістину добрим пастирем. Про це свідчать його вагомі справи і те, що він зумів налагодити сприятливі стосунки і з владою, і з іншими діючими на Волині конфесіями, і те, що віддати йому останню шану з’їхалися майже усі архієреї.
Але, зауважив святійший Патріарх, він не тільки любив свою паству, найбільше він любив Україну, про що написав в останньому вірші, надрукованому в нашій газеті.
Цей вірш владика Яків збирався прочитати біля пам’ятника Тарасові Шевченку 10 березня під час панахиди в річницю смерті Кобзаря. Але доля розпорядилася по-своєму. Мабуть, передчуваючи її невблаганність, на аркуші з віршем владика Яків написав: “Благословляю надрукувати у “Волині”. Останніми ж були його слова: “Дякувати Богові за все”.
Навіть чоловіки покрадьки витирали непрохані сльози, коли святійший Патріарх Філарет згідно із старим українським звичаєм від імені покійного взяв на себе місію попрощатися з усіма владиками та всечесними отцями, численною родиною та волинською паствою:
– Він не раз говорив: “Мир вам і благословення Господнє”. А сьогодні останній раз благословляє вас...
Останній раз тужливо гули над майданом соборні дзвони, останній раз воістину небесно співав для владики Якова прославлений архієрейський хор “Оранта”.
Під час короткого траурного мітингу слова прощання й співчуття вірним та родині висловили заступник голови облдержадміністрації Степан Родич, від імені Української народної партії — народний депутат України Борис Загрева, від імені “Нашої України” — гість із Рівненщини Василь Червоній, який назвав владику Якова “духовним лицарем України, воїном христовим, який завжди боровся з духовною окупацією України, дбав, аби наш народ міг звертатися до Бога рідною мовою”.
Попливли над людськими головами храмові хоругви, хресний хід рушив до останнього земного прихистку владики Якова, який його сподвижники вибрали тут же, поряд із собором, на невеличкому старому цвинтарі, під почесною вартою чотирьох велетнів-дерев. Похорон владики Якова відбувався за чернечим чином, як і годиться, у труну йому поклали хрест і Євангеліє — святині, які постійно супроводжували його у земному житті. Коли труну опускали в могилу, в глибокій жалобі схилилися синьо-жовті та малиново-чорні прапори із траурними стрічками в руках членів Волинського братства ОУН—УПА. Плакало небо, просльозившись першим весняним дощем. Та, незважаючи на негоду, вже коли чин похорону скінчився і над свіжою могилою постав восьмиконечний хрест і виросла гора вінків і квітів, сюди йшли і йшли люди.
Валентина ХМЕЛЬОВСЬКА.