МИСТЕЦТВО ІЗ ЗВИЧАЙНОЇ ЛОЗИ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.40 € 32.19

МИСТЕЦТВО ІЗ ЗВИЧАЙНОЇ ЛОЗИ

— Коли дивлюся на кущ лози, то вже мимоволі приміряю, а що з неї може вийти, — каже Марія Тихонівна Халімонова.— Чи то кошик, чи ваза під квіти, чи якась інша річ, що принесе радість в оселю, — і в мою, і ще в чиюсь...

— Коли дивлюся на кущ лози, то вже мимоволі приміряю, а що з неї може вийти, — каже Марія Тихонівна Халімонова.— Чи то кошик, чи ваза під квіти, чи якась інша річ, що принесе радість в оселю, — і в мою, і ще в чиюсь.
У неї особливе бачення, коли з буденного, звичайного твориться краса. Як зізнається сама Марія Халімонова, коріння якої у благодатному Закарпатті, вже в крові і оце неординарне бачення, і бажання із тої ж таки лози творити не просто гарні речі, а своєрідне маленьке диво, яке несе радість.
Вона тепло і щиро згадує свого батька Тихона Дмитровича Кадара, котрий був умільцем з лозоплетіння чи не на цілу округу. Це він казав доньці, навчаючи неординарному ремеслу: “Свій перший кошик подаруй, за другий — візьми півціни, а от якщо третій не виходитиме як слід, то вже варто бити по пальцях”. Так склалося, що Марію не довелося бити по пальцях, вона з дитячих літ залюбилася у лозу, у те диво, яке можна з неї творити.
У Львівському лісотехнічному інституті вчилася так, що отримувала найвищу стипендію — Ленінську. Там же, в інституті, навчався і її нинішній чоловік Олександр. Сміючись, розповідає Марія Тихонівна, він чомусь “не бачив” її в інституті, хоч зустрічалися мало не день при дні. А коли поїхали на практику аж в Архангельськ, не просто зблизилися, а спалахнуло кохання і невдовзі вони стали подружжям.
Працювали на фірмі у Берегово на Закарпатті, де виготовляли меблі, зокрема, і в одиничних екземплярах для найвищих посадових осіб країни. Інкрустацію до багатьох творила саме Марія Халімонова. На жаль, як із смутком у голосі сказала жінка, все це в минулому. Фабрика перестала працювати. Хтось порахував, що краще вивозити з того краю ліс, а не меблі. А треба було жити, якось заробляти, адже у сім’ї росте дві доньки — Богдана та Христина. Виручало вміння та й бажання творити з лози вишукані, оригінальні речі.
А ось уже другий рік вона у невістках на Волині, в Іваничах, в ошатному домі чоловікових батьків. Навіть переїхавши на Волинь, не попрощалися з лозою — кошиками, тарелями, вазами та й іншими речами, які залюбки купують у подружжя і у нашому краї, і за його межами. Спершу лозу навіть із Закарпаття привозили. Нині вже освоюють місцеву, волинську.
У привітній оселі Марії Тихонівни та Олександра Васильовича побачили різноманітні оригінальні вироби — і природних кольорів, і білі, і лаковані, і розмальовані, власне, на всяк смак. Творять їх і батьки, і діти — п’ятикласниця Христина та десятикласниця Богдана. Доньки вже звикли до того, що будь-яке їхнє бажання може здійснитися, тобто батьки куплять бажану річ, але на покупку вони мають самі заробити, виготовивши певну кількість тих чи інших виробів з лози.
У домі цих гарних людей панує якась особлива аура, настільки тут затишно. Господиня показувала вироби з лози, а ще пригостила журналістів і місцевих гостей особливим вином — закарпатським. Справді, у нього був дуже приємний запах і смак. Певне, ще й тому, що пригощала господиня з якоюсь особливою душевною радістю.
Немає сумніву, що не лише волиняни у день Христового Воскресіння понесуть до храмів світлі, мов сонце, паски саме у кошиках Марії та Олександра Халімонових. До речі, не втрималися з нашим фотокореспондентом Миколою Зінчуком, щоб і собі не придбати кошики цих чудових майстрів.
Коли з творчим звітом у Луцьку виступали аматори сцени Іваничівського району, у фойє обласного музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка на виставці народних умільців глядачі подовгу роздивлялися унікальні речі, створені з лози Марією Тихонівною Халімоновою. У них, здавалось, жили, дихали, квітували тонкі стеблини, з яких Марія Халімонова вміє творити красу.
Анастасія ФІЛАТЕНКО.