ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЇ СТОРІЧНИЙ ПАЦІЄНТ ПОПРОСИВ ПРИНЕСТИ ГАЗЕТУ «ВОЛИНЬ»

Никанора Івановича Пристанця, ветерана, учасника бойових дій, який розміняв уже другу сотню літ, у відділенні щелепно-лицевої хірургії обласної клінічної лікарні згадують із щирою приязню і повагою. Це був унікальний випадок в історії волинської медицини, зважаючи на вік хворого і складність хірургічного втручання, що тривало понад 4 години

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

НЕ КОЖЕН ХІРУРГ ЗВАЖИВСЯ Б...
― Тато у нас духом ніколи не падав, зберігає інтерес до життя, стежить за новинами в Україні і світі. І «Волинь-нову» читає завжди. Свіжі газети в нього мусять бути, хай би що. І навіть перенісши хірургічні втручання, від цієї звички не відмовився, ― розповідає дочка довгожителя Антоніна Никанорівна.
А у відділенні щелепно-лицевої хірургії про Никанора Івановича кажуть: «Геройський дідусь, з бойовим характером». Дивувалися, що навіть йдучи на операційний стіл, Никанор Іванович жартував: «Дивіться мені, щоб трофейна ложка в роті вміщалася». Резекцію губи довелося робити через глибоку виразку, яку роками не вдавалося загоїти.
― Зверталися до багатьох лікарів, які призначали татові різні мазі, процедури, але хвороба прогресувала. Втратили багато часу марно. Зрозуміло, не кожен спеціаліст зважиться оперувати сторічного пацієнта. Тому ми дуже вдячні завідувачу відділення щелепно-лицевої хірургії Дмитру Степановичу Струку, лікарю Лілії Василівні Павлюк, які взялися допомогти татові, ― каже Антоніна Никанорівна.
Перш ніж приймати рішення, лікарі провели ретельне обстеження пацієнта, яке засвідчило, що протипоказань для операції нема. І серцево-судинна система, й інші органи сторічного чоловіка претензій не викликали. Як кажуть, дай Бог кожному! Тому й призначили дату операції, не відкладаючи її ні на день. Дарма, що Никанор Іванович Пристанець тоді був якраз на порозі ювілею. Усі розуміли, головне ― здоров’я, а відзначити «круглу дату» можна і згодом.
― Операція тривала понад 4 години, адже потрібно було попрацювати і над пластикою губи. Пацієнт, звичайно, унікальний. І в першу чергу тим, як він тримався. На моїй пам’яті чимало випадків, коли люди вже у 70 опускали руки перед недугою, казали: «Не піду «під ніж», бо вже стара, нащо у таких літах оперуватися». Але через кілька років біда змушувала прийти до нас, коли допомогти хворій вже було набагато складніше. Тому й поважаю позицію Никанора Івановича: боротися за життя необхідно у будь-якому віці, ― наголошує Дмитро Струк, хірург із понад 30-річним досвідом роботи, лікар вищої категорії.
Дмитро Степанович очолює єдине в області відділення щелепно-лицевої хірургії. Щороку тут надають допомогу більш як 1,5 тисячі хворих, проводять понад тисячу операцій. Після капітального ремонту палати й кабінети тішать око затишком, комфортом. З’явилося і нове обладнання. Пацієнти тепер хвалять гарні умови для лікування, але на перше місце все ж ставлять професіоналізм хірургів і персоналу. Такої ж думки дотримується і Никанор Іванович.

ШАНУЄ РОДИНА, ЦІНУЄ ГРОМАДА
Про трофейну ложку Никанор Іванович розказував лікарям неспроста. Колишньому фронтовику є про що згадати на схилі літ. Воював у складі артилерійського полку в Прибалтиці, брав участь у ліквідації німецьких військ у так званому курляндському котлі. Тому для ветерана, окрім офіційно визнаного Дня Перемоги ― 9 Травня, особливою є ще й дата 12 травня 1945 року. Адже про закінчення війни Никанор Пристанець довідався аж тоді, коли припинилися бойові дії на Курляндському півострові у західній частині Латвії.
Удома, у рідному селі Ватин Горохівського району, чекала молода дружина, з якою побралися у 1942 році. Пощастило вернутися живим і здоровим, без поранень та ще й з медаллю «За відвагу». Трудився Никанор Іванович у колгоспі на різних роботах, сил не шкодував. І побудувалися, і трьох дочок разом із дружиною виховали, вивчили, вивели в люди. Відійшла вже у засвіти Ольга Федорівна, але зігріває старійшину роду увага й турбота дітей, онуків, правнуків, шана громади.
Навіть у лікарні розшукали Никанора Івановича Пристанця земляки, щоб привітати його з ювілеєм. Ціла делегація з Горохівського району приїхала тоді до Луцька, незважаючи на те, що вже понад десять років ватинський старійшина живе у сім’ї доньки й зятя в селі поблизу обласного центру.
― Тато досі зберігає газету «Горохівський вісник», де про нього є публікація і фото із моєю старшою сестрою Ганною, яка була поруч у лікарні, коли йому зробили операцію. І у «Волині» буде радий прочитати нашу подяку лікарям, ― каже Антоніна Никанорівна.
Поспілкуватися із самим довгожителем не вдалося, бо нещодавно він переніс ще одне хірургічне втручання, через що розмовляти не може. Але, як кажуть його рідні, Никанор Іванович усі випробування долі завжди переносив стійко, не втрачає мужності й тепер.
Не зраджує звичці щодня читати свіжу пресу, в тому числі й «Волинь-нову», яка нещодавно відзначила своє 75-річчя. Тож ми низько кланяємося найповажнішому читачеві за вірність.


Фото Олега ДІДИКА.
На фото: Никанор Іванович із донькою Ганною.