«ДЕРЖАВА МУСИТЬ ПЕРЕСТАТИ ГОДУВАТИ ПОДАЧКАМИ, А НАВЧИТИ ЗАРОБЛЯТИ ГРОШІ»*

Дати кожному громадянину можливість достойно працювати і комфортно жити. Саме таким бачить головне завдання народного депутата Юрій Цейко. І при цьому він, як досвідчений управлінець, наголошує: у діяльності нардепа неприпустимі популізм і намагання «піддобритися» до виборця. Українська влада має створювати умови, в яких людина зможе заробляти достойні гроші, утримувати себе і свою сім’ю. Кандидат у народні депутати по виборчому округу № 20 поділився міркуваннями про роботу народного обранця у розмові з журналістом...


Ірина ВЛАСЮК

ПОЗБАВИТИ ОЛІГАРХІВ ПРАВА ПРИЙМАТИ ЗАКОНИ

— Юрію Феодосійовичу, яке завдання для народного депутата ви вважаєте важливішим: «вибивати» з державного бюджету гроші на свій округ чи писати нові закони?
— Якщо ми говоримо про українські реалії, то скажу так: потрібно створювати не тільки нові закони, а й нову систему державного управління. Звісно, передусім через впровадження нових і вдосконалення старих законів.
А «вибивання» грошей в умовах, коли на рівні Києва бюджет все одно розподіляється несправедливо, нічого принципово не змінить. Коли з державного бюджету виділяються гроші на ремонт однієї–двох шкіл на цілий район, у той час як такого ремонту потребують десятки навчальних закладів у цьому районі, — то це знущання.
В Україні давно ведуть мову про адміністративну реформу, про розширення прав місцевих громад. Потреба у цьому справді велика. Напевно, тільки найбільш лінивий кандидат у нардепи у своїй передвиборчій програмі не обіцяє забезпечити села і міста більшими повноваженнями та фінансами.
— Ви – теж?
— Звісно. Не може село чи місто нормально жити, якщо близько 70 % податків, зібраних на своїй території, віддає у Київ. І вже там вирішують, на що дати гроші цьому місту чи селу – на ремонт центральної вулиці чи на ФАП. Але не менш важливим завданням української влади вважаю створення таких умов, коли більше грошей буде приходити не тільки в кожну українську громаду, а й у кожну українську сім’ю.
— Яким же чином?
— А ви ніколи не задумувалися, чому в Україні так мало тих, кого у світі прийнято називати «середнім класом»? Тобто підприємливих, активних, ініціативних людей з достатнім рівнем забезпечення?
— Напевно, тому що держава досі не створила нормальних умов для їхнього становлення…
— Так, не створила. Але чому? Невже просто «забула»? Ви думаєте, що нашою державою управляють якісь забудьки і нерозумні люди? Ні! Нашою державою управляють олігархи. І вся причина якраз у цьому.
Олігархи – це власники крупного бізнесу, які свого часу отримали у власність великі промислові підприємства. У них був вибір: або модернізувати виробництво, вклавши в нього великі інвестиції, або забезпечити для свого підприємства дешеві ресурси – і «викачувати» з нього надприбутки, нічого не вкладаючи.
Нові власники вибрали другий шлях – власне, що і зробило з них олігархів. Адже щоб твій завод із застарілим устаткуванням приносив прибутки, тобі потрібна сприятлива податкова і митна політика держави, дешева енергія, дешева робоча сила. Це може забезпечити тільки влада. Відтак власники крупного бізнесу ставали цією владою і приймали потрібні їм закони.
— Але описана вами ситуація більш властива для Сходу і Півдня України, де зосереджені крупні промислові об’єкти.
— Олігархи – себто власники крупного бізнесу у владі – є і в Західній Україні. Не буду називати прізвищ, щоб не звинуватили у недобросовісній передвиборчій конкуренції. Та повернімося до причин, чому не може розвиватися середній клас. Чи – якщо хочете – чому українці досі бідні? Як вже сказав, тому що олігархам потрібна дешева робоча сила. А ще тому, що олігархам потрібні гроші українців. От яка одна з основних умов розвитку малого і середнього бізнесу? Доступні кредити. Хто може забезпечити ці дешеві кредити?
— Банки.
— Не тільки! Це під силу і державі! Адже вона може сказати банкам: стоп! Депозит – не більше 3 %. І тоді кредити можна буде видавати під 5-6 %.
— Але високі ставки на депозити – це теж вигідно для населення!
— Так. Але, по–перше, чи багато людей тримають депозити в банках? А, по–друге, депозитні вклади – це пасивна форма капіталовкладення, вигідна тим же банкам (тобто їхнім власникам–олігархам). Але ж існують інші способи використання грошей, які вимагають більше ініціативності. Наприклад, торгівля акціями на біржі. Чи багато українців про це знають? Ні! А чому? Тому що власникам банків (читай – олігархам, які мають можливість приймати закони) не вигідно, щоб люди вкладали свої гроші кудись інакше, аніж на депозитні рахунки їхніх банків.
— Виходить, держава створила штучні умови, які не дають людям самореалізуватися?
— І цю систему треба ламати. Людей не можна оцінювати як дешеву робочу силу чи слухняний електорат. Я вірю, що знайду у парламенті однодумців серед тих, хто так само як і я прийде туди з наміром ламати систему.
БЮДЖЕТ – НЕ КОРИТО, А СПІЛЬНА КАСА УСІХ громадян
— Яким чином ви маєте намір вирішувати проблему наповнення бюджету? Адже без цього неможливо забезпечити достойними зарплатами працівників бюджетної сфери, передусім освітян і медиків…
— Про один із методів я вже казав: це децентралізація влади, яка дасть більше прав і грошей місцевим громадам. Я – прихильник якнайшвидшого її запровадження. Втім, якщо говорити про наповнення бюджету, то всього лиш перерозподілом податків проблему не вирішити. У нас існує парадокс: наповнюють бюджет одні, а розподіляють його інші. І перші на других ніякого впливу не мають. Більше того: окремі працівники державних установ не розуміють, хто насправді їм платить зарплату. У них позиція: мені заробітну плату нараховують з Києва, а те, що в державний бюджет вона потрапляє з кишень місцевих платників податків, – про це ніхто не задумується. Необхідно створити умови, коли б процес розподілу бюджету був повністю контрольований громадськістю і прозорий.
— Але як все-таки зробити, щоб в бюджеті побільшало грошей?
— Нова Верховна Рада мусить втілити в життя цілий пакет реформ. І одне з головних завдань – викорінення корупції. Коли бюджет будуть формувати і контролювати чесні посадовці, грошей стане більше. Інший необхідний захід – це оздоровлення країни. Для того, як я вже казав, держава мусить переорієнтуватися з підтримки олігархічної економіки на підтримку малого і середнього бізнесу. Кожен новий успішний підприємець – це нові робочі місця і гроші в казну.
— Чи згодні будуть люди чекати оздоровлення економіки, аби їм підвищили зарплати і пенсії?
— Наша біда в тому, що 23 роки до влади рвалися популісти. Вони обіцяли «покращення життя вже сьогодні», вони запевняли: проголосуйте – і ми підвищимо вам зарплати і пенсії. Наше плачевне становище – це ніщо інше, як результат діяльності таких обіцяльників.
Країна зуміла звалити огидну диктатуру Януковича. Ми отримали шанс змінити наше життя. Але ми цього ніколи не зробимо, якщо продовжуватимемо вірити популістам і горлопанам. Я не буду брехати і обіцяти золоті гори. Я кажу: ми будемо працювати над тим, щоб заробітні плати і пенсії були достойними, але для цього доведеться здійснити немало реформ.
— Цікаво, скільки, на вашу думку, може заробляти середньостатистична українська сім’я за умови успішності згаданих вами реформ?
— При сьогоднішньому рівні життя в Україні чоловік з дружиною мали б отримувати не менше 10 тисяч гривень зарплатні, якщо вони живуть в селі. І приблизно 15 тисяч – якщо в місті. При цьому сім’я мусить мати житло площею близько 100 квадратних метрів і мати можливість мінімум раз на рік їздити на відпочинок.
ВИГРАЄМО ВІЙНУ, ЯКЩО ЗМІЦНИМО АРМІЮ Й ЕКОНОМІКУ
— Реформи в Україні ніколи не будуть успішними, поки триватиме війна на Сході країни. Яким, на вашу думку, мусить бути шлях вирішення цього конфлікту?
— Виходячи з сьогоднішньої ситуації на Сході, реальним виходом можуть стати тільки переговори. На жаль, в конфлікт виявилися втягнутими жителі Донеччини і Луганщини. Російська пропаганда зробила свою справу – і тепер тисячі мешканців цих територій щиро вірять, що з Росією їм буде краще. Тому поглиблювати силове протистояння – тільки ускладнювати ситуацію і заганяти її у ще більш глухий кут.
— То, можливо, варто відмовитися від цих територій? Раз так хочуть – хай будуть з Росією…
— Це було б дуже поспішне, недалекоглядне і тільки на перший погляд правильне рішення. Конфлікт потрібно «заморозити», а паралельно зміцнювати нашу армію і проводити економічні реформи, щоб рівень життя в Україні став вищим, ніж у нашого північного сусіда. І тоді населення Донецької і Луганської областей, а також Криму не обдурить ніяка путінська пропаганда. І ми зможемо ці території повернути назад. А оновлена і сучасна, добре озброєна і надійно захищена українська армія зробить неможливою будь–яку нову зовнішню агресію.
На фото: Кандидат у народні депутати Юрій Цейко.