Завтра — вхід Господній у Єрусалим — ще одне дванадесяте свято, яке врочисто відзначає православна церква...
Завтра — вхід Господній у Єрусалим — ще одне дванадесяте свято, яке врочисто відзначає православна церква. Нині ж — Лазарева субота — єдиний день у році, коли недільна служба виконується не в неділю. На літургії Лазаревої суботи церква прославляє Христа, який перед своїми стражданнями та смертю саме воскресінням праведного Лазаря ствердив прообраз загального воскресіння людства. Згідно з Євангелієм, Лазар, брат Марфи та Марії, дім яких у Віфанії неподалік від Єрусалима був улюбленим місцем відпочинку Ісуса Христа. Коли незадовго до свят Пасхи Лазар захворів, Ісуса Христа не було в Юдеї і сестри послали гінця сказати, що брат хворий. Почувши це, Ісус сказав: “Ця хвороба не на смерть, а на славу Божу” і не поспішав у Віфанію. Тим часом Лазар помер і лиш на четвертий день після того, як його поховали, повернувся Ісус Христос. Побачивши, як плачуть за померлим сестри, Він і сам просльозився, а тоді звелів показати, де гробниця Лазаря. Звів очі вгору й довго молився, а по тому сильним голосом покликав: “Лазарю, вийди геть!”. І диво сталося. По воскрешенні своєму Лазар ще довго жив і був єпископом на острові Кипрі у Греції. А Ісус був прославлений у народі як довгожданий Месія, цар Ізраїлю. Чимало юдеїв, які стали свідками дива воскресіння Лазаря, увірували в Ісуса Христа. Збулося пророцтво, записане у Старому Заповіті. Він в’їхав у Єрусалим, Царське місто, сидячи на молодому ослі, символі миру, якого привели Йому учні. Натовп зустрічав Його, встеляючи шлях пальмовим віттям, радісно вигукуючи: “Осанна!”. Це народне уславлення Ісуса Христа як царя й привело первосвящеників до остаточного рішення стратити Його. У наших краях не ростуть пальми, і гілочки верби, які віруючі тримають в руках під час усієї служби, символізують те, що вони теж зустрічають Ісуса Христа як Царя та Спасителя. За християнським тлумаченням, усі ми, як і єрусалимський натовп, грішні в тому, що спочатку кричали “Осанна!”, а потім — “Розіпни Його!”, тобто не були твердими у вірі. У народі це свято іменують просто — Вербниця. А верба удостоїлася стати символом, либонь, через те, що легко вкорінюється і є в Україні чи не найрозповсюдженішим деревом, оспіваним у багатьох піснях. Як описує відомий етнограф Василь Скуратівський, у наших предків був звичай більші гілочки, принесені з церкви, втикати десь біля дороги чи в кінці городу, щоб проросли, пустили глибоке коріння “Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”. Чи не тому вкраїнські села колись потопали у вербах, які росли край шляхів і левад, біля річок та ставків, біля криниць. Пригадую, в дитинстві ми ходили купатися “до трьох верб”, що нахилялися над тихоплинною Лугою, точнісінько, як у відомій пісні Леоніда Глібова. Одна із них журиться над річкою дотепер, але купатися там уже ніхто не наважується. Після того, як у річку почали спускати нечистоти, вона замулилася і потихеньку вмирає. Окрім природної краси, верба ще й вельми корисне дерево, оскільки з її кори та гілочок виготовляють ліки, добре відомі в народній медицині, з вербових прутиків плетуть найрізноманітніші вироби, красиві, неповторні й зручні у вжитку. Освячені у храмі вербові галузки в народній уяві мають магічну, чудодійну силу. Ними жартома б’ють дітей, родину з побажанням бути “великим, як верба, здоровим, як вода, а багатим, як земля!”. Така гілочка — хатній оберіг від блискавки й грозових хмар. Нею вперше виганяли худобу на пашу, “щоб не губилася від череди і всяка нечисть не чіплялася”. Найчастіше освячували червону вербу, якою і били, шуткуючи: “Не я б’ю — верба б’є...”. Мабуть, звідси й інша народна назва Вербного тижня — Шутковий. Як і влучна приказка: “Верба красна б’є напрасно, верба біла б’є за діло!”. Тож шануймося, аби доля не побила нас “за діло”, аби прожити останній тиждень Великого посту гідно, як того вимагає християнський звичай. Адже саме він пов’язаний із багатьма обрядодіями і, починаючи з понеділка, кожен день має своє призначення. Серед них особливо виділяються Чорна середа, Чистий або Живильний четвер, Великодня п’ятниця та Страсна або Великодня субота, за якою, врешті, настане довгоочікуваний Великдень. Валентина ШТИНЬКО.
