ДАЙ, БОЖЕ, ДІЖДАТИ РЯСТУ ТОПТАТИ... - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

ДАЙ, БОЖЕ, ДІЖДАТИ РЯСТУ ТОПТАТИ...

Завтра — Благовіщення Пресвятої Богородиці, велике дванадесяте свято, пов’язане із біблійною історією, про яку докладно розповідається у Євангелії від Луки...

Завтра — Благовіщення Пресвятої Богородиці, велике дванадесяте свято, пов’язане із біблійною історією, про яку докладно розповідається у Євангелії від Луки. Йдеться про повідомлення Архангелом Гавриїлом Діві Марії «благої вісті» про народження у неї божественного немовляти, спасителя роду людського. Звідси й назва — Благовіщення.
Його святкування встановлене церквою у ІV столітті, після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату встановили, відрахувавши дев’ять місяців назад від Різдва. Відповідно значенню цього дня, церковне святкування Благовіщення не відміняється, навіть якщо воно співпадає із Пасхою.
У Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм у пам’ять Благовіщення Богородиці.
А наступного дня церква відзначає Собор Архангела Гавриїла, якого у народі називають Благовісником. За Старим та Новим заповітами — це один з найвищих архангелів, який завжди з’являється серед людей, щоб повідомити їм радісну звістку. Саме він сповістив і священикові Захарії, коли той у храмі приносив жертву Богові, що у нього народиться син — Іоанн Хреститель. На іконах Архангел Гавриїл зображується зі свічкою та дзеркалом в ознаку того, що наміри Господа до певного часу бувають незрозумілими, але стають ясними згодом, якщо вивчати Слово Боже та прислухатися до голосу своєї совісті.
На Благовіщення не можна працювати. У народі кажуть, що навіть птах цього дня не в’є свого гнізда. А зозуля тому й змушена підкидати яйця у чужі гнізда, що своє робила саме на Благовіщення й Господь її покарав. Наші предки спостерегли, що все, народжене у цей день, погано росте й розвивається. Звідси й приказки: «Від благовісного теляти добра не ждати», «Благовісне яйце під квочку не кладуть». Такі яйця не рекомендувалося навіть до рук брати, «бо вилупляться курчата з двома головами». А ось чорногуз до цього дня мав знести бодай одне яйце.
Колись в українських селах був звичай на Благовіщення виганяти з хлівів худобу, з осель — котів, спускати з ланцюгів собак, «щоб чули весну й самі про себе дбали». А городяни випускали на волю птахів, інколи спеціально купуючи для такої оказії пернатих на базарі, щоб співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив».
А ось землі чіпати не годилося, бо від Введення до Благовіщення вона «відпочиває, сил набирається», а на Благовіщення сам Бог благословляє землю, відкриває її для сівби. Звідси й звичай напередодні цього свята або в його день освячувати насіння, бо від цього залежатиме доля майбутнього врожаю.
У цей день святять проскури. Благовіщенську проскуру зберігали за образами, наділяючи її силою богоявленської та стрітенської води. Її кришили й висипали у мед пасічники, «щоб бджоли роїлися», змішували із землею і сіяли по чотирьох кутах поля, «щоб дощ нивки не минав», закопували в землю, «щоб град посіву не побив», а хворим на пропасницю проскурку давали як ліки.
Сьогодні вже зовсім забутий звичай, який був широко розповсюджений у нас ще на початку минулого століття: з приходом весни — топтати ряст.
Окрім якихось магічних значень, вочевидь, це була ще й прекрасна оздоровчо-лікувальна процедура, оскільки топтати ряст годилося босоніж, при цьому приказуючи: «Топчу, топчу ряст, ряст, Бог здоров’я дасть, дасть. Іще буду топтати, щоб на той рік діждати!».
На жаль, від цього прекрасного звичаю нині залишилася лиш метафора, яку вживають найчастіше стосовно людини тяжко, смертельно хворої: «Уже йому ряст не топтати». Оскільки ряст ріс не всюди, то замість нього топтали сон-траву чи будь-який первоцвіт, що, зрештою, не міняло суті обряду.
Як засвідчує відомий етнограф Василь Скуратівський, був у нашого народу ще один прекрасний звичай, який годилося б реалізувати саме тепер, коли колгоспи здебільшого розпалися, а по селах залишилося чимало немічних людей, вдів і сиріт. Так ось, в обідню пору на Благовіщення, сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли буде обробляти ниви вдовам і сиротам. Як засвідчують історичні джерела, в Україні віддавна існував благородний звичай: першу весняну оранку починати в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну й важливу роботу за допомогою толоки, тобто гуртом і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось із односельців, знехтувавши традицією, раніше починав оранку у себе вдома. Не дарма ж колись і приказку склали: «Громада — великий чоловік». А велике — негоже забувати.
Валентина ШТИНЬКО.