Шановна редакціє “Волині”, мені в руки потрапила газета “Волинь”, де я прочитав статтю Катерини Зубчук “Чи збережуться любешівські лосі?”. Стаття повернула мене у далеке минуле — у роки моєї юності, навіяла приємні спогади...
Шановна редакціє “Волині”, мені в руки потрапила газета “Волинь”, де я прочитав статтю Катерини Зубчук “Чи збережуться любешівські лосі?”. Стаття повернула мене у далеке минуле — у роки моєї юності, навіяла приємні спогади... В період з 1964 по 1967 рік я проходив дійсну військову службу в дивізіоні, що дислокувався в селі Сокиричі Ківерцівського району. На третьому році служби я автомашиною розвозив пошту солдатам по інших дивізіонах. З героїнею фотознімка лосихою Майкою, яка згадується у публікації, я зустрічався на трасі Луцьк—Маневичі. Вона часто підходила до воріт дивізіону. Солдати відкрили їй ворота, і вона зайшла на територію. Лосиха швидко призвичаїлась. Коли починався сніданок чи обід, вона підходила до солдатської їдальні. Солдати пригощали лосиху хлібом, цукром, пряниками. Фотографувались з нею. У дивізіоні було підсобне господарство. Ми підводили Майку до його воріт — хотіли, щоб вона жила на фермі разом з коровами. Але лосиха не наважилась зайти за ворота ферми. Вона вільно виходила за межі дивізіону. На трасі Луцьк—Маневичі чекала автобуси. Водії автобусів, побачивши лісову красуню, зупинялись. Пасажири виходили і пригощали її хто чим мав. Зимовий період 1966—1967 років вона прожила в дивізіоні. Про неї навіть була стаття в журналі “Огонек”. Можливо, Майка дожила б віку у нас, якби не офіцер Служби безпеки. Справа в тому, що у Майки не було лівого ока. Йшли чутки, що вона втратила його в сутичці з вовками. А ще розповідали, що її друг — лось — потрапив під потяг і загинув, а вона одинока шукала притулку в людей. Отож, капітан звинуватив лосиху у... шпигунстві. Він сказав, що замість ока у неї може бути фотоелемент, щоб знімати військові об’єкти. І заборонив солдатам на КПП пропускати Майку на територію дивізіону. На цей час вже була весна. Лосиха годинами простоювала біля воріт, але їх для неї не відкривали. З часом вона пішла у ліс. До кінця служби я її більше не бачив. Хочеться вірити, що вона не потрапила в брудні руки браконьєрів. Адам РУЗІЛОВ. м. Дубно Рівненської області.
