«МИТЦІ ІНОДІ БІЛЬШЕ ПРОПАГУЮТЬ УКРАЇНУ, НІЖ ДИПЛОМАТИ І СПОРТСМЕНИ»

Олександр Клименко (на фото) стрімко і впевнено заявив про себе в українській літературі збіркою «Supraphon» («Супрафон»), до якої ввійшли оповідання і повість «Пазл пазлів», а потім гарну оцінку критиків і читачів отримали його романи «Коростишівський Платонов», «Прихована фортеця» (до останнього — виданого, як і попередній, у київському «Ярославому Валу» — я із задоволенням написав передмову і який зараз висунутий на здобуття обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського разом із збіркою есеїв і рецензій «Від не-початку і до не-кінця»). Щойно письменник із Луцька повернувся із зарубіжної поїздки (Чехія, Словаччина, Польща), де був учасником міжнародного фестивалю «Місяць авторського читання»

Володимир ЛИС


— Олександре, насамперед цікаво, з чого почався для письменника з Луцька шлях у Європу?
— Все почалося з того, що у чеському видавництві «Vetrne mlyny» («Вітряки») у 2012 році вийшла антологія українського оповідання «Україно, давай, Україно!». Її упорядниками були директор Чеського центру у Києві Люція Ржегоржікова та Марко Роберт Стех, канадський літературознавець і письменник, відомий своїми дослідженнями української літератури. Туди потрапило і моє оповідання «Фрегат» зі збірки «Supraphon». А наприкінці минулого року я отримав запрошення на фестиваль «Місяць авторського читання», який започатковано 2000 року. Щоразу обирається країна — почесний гість. У 2014–му це була Шотландія, а нині — Україна. Половина учасників фестивалю запрошується з країни, яка є почесним гостем, решта — письменники з Чехії, Словаччини і Польщі.
— Як організовано власне фестиваль?
— Під час фестивалю, який триває місяць, виступають почергово протягом кількох днів разом один письменник з країни–гостя, один — з котроїсь із трьох названих держав. Ідеологія фестивалю така, щоб охопити нестоличні міста всіх трьох країн і країни–гостя. Цього літа це були Брно, Острава, Вроцлав, Кошице і Львів. Я виступав із польським журналістом Павлом Смоленські, який минулого року видав книжку–інтерв’ю з Юрієм Адруховичем «Ще не вмерла і не вмре».
— Чув, що в тебе вийшла в Чехії книжка прози.
— Разом із запрошенням я отримав прохання надіслати свої тексти. Я відібрав шість новел — дві з книжки «Supraphon» і чотири, які ще не друкувалися. Мені пощастило, що мої новели потрапили до рук відомого чеського літературознавця, професора Карлового університету у Празі Терези Хланьової. Вона і її студенти переклали мої оповідання, так народилася книжка «Щасливі дні», яка вийшла у Брно.
— З чим тебе і вітаю. Як проходили виступи?
— Дякую. В кожному місті ми мали півтори години, я читав свої оповідання, а на екрані йшов текст чеською чи польською мовами. В Остраві виступали в театрі, у Вроцлаві — у воєводській бібліотеці, у Кошице — в крайовій  бібліотеці, у Львові — у клубі «Дзиґа».
— Як у Чехії ставляться до України, зокрема до подій на Сході? Чи були запитання про Україну?
— Так, цікавились, і чимало. На жаль, багато хто в Чехії є прихильником «зважених позицій». Вважається, що треба вислухати тих і тих, українську владу та громадськість і сепаратистів, Україну і Росію, загалом дотримуватися так званої об’єктивності. Мене порадувало, що Павло Смоленські, з яким я виступав, прямо сказав, що війни не було б, якби не Путін, тільки він винен у тому, що діється на Сході України. Я теж говорив категорично, розказуючи про українські події і відповідаючи на запитання, що ж відбувається в Україні, як можуть розвиватися ці події далі, що чекає нашу державу. Мені посприяло те, що назва моєї першої книжки «Supraphon» — від ще чехословацької фірми з виробництва грамплатівок, пісні з яких ми колись слухали. Це викликало інтерес у чехів, котрі приходили на зустрічі, і поступово зав’язувався приязний діалог, який переходив на теперішні події, і в такій розмові було вже легше викладати свою позицію і переконувати своїх слухачів. Читав свої оповідання, які теж тепло сприймали, — «Казка про раціонального трубадура», «Альбом Джотто», «Із Менделєєвим і Чюрльонісом ми ловили рибу», «Під сонцем» та інші.
— Чи поділяють чехи погляди свого президента, відомого проросійськими позиціями?
— Довелося кілька разів чути, як Земана відверто називали дурнем. Казали, що його позиція шкодить Чехії, репутації країни, що завжди славилася демократичними поглядами, завдяки чому мала прихильність у Європі ще з часів знаменитої «празької весни» 1968 року. Радувало, що і в Чехії є волонтери, не тільки з українців, які там проживають і працюють, і вони дієво підтримують Україну.
Взагалі ж я повернувся з переконанням, що особисті контакти митців, діячів культури дуже потрібні, бо вони іноді більше пропагують Україну, ніж дипломати і спортсмени.