ЧЕСТЬ КЕРІВНИКА НЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПОСАДИ

Як нині живеться Віталієві Миколайовичу Зарембі? Якщо дехто забув, хто це такий, то нагадаємо, що Віталій Заремба перебував на високих посадах десять років, з них вісім — першим заступником голови облдержадміністрації. Він же гуртував ряди обласної організації Аграрної партії, був її головою, балотувався в березні 2002 року в депутати Верховної Ради, але зайняв лише друге місце по Горохівському виборчому округу.
І ось раптом наче в підпілля пішов. Став директором товариства з обмеженою відповідальністю в селі Романів Луцького району, вийшов з Аграрної партії. Якби таке трапилося в якомусь американському штаті — губернатор після відставки осів на ранчо, то це було б в рамках загальноприйнятих норм. Тільки це не характерно для нашого суспільства. Адже у нас номенклатура завжди була кастою, в якій карти тасувалися, як в колоді, але рідко випадали. Тепер нам демонструє столиця, як берегти вірні та віддані кадри.
Бувають, щоправда, і з великими особами маленькі потрясіння, пов’язані з торгівлею нафтою, газом, металом, зерном, але їх благополучно переносять на м’яких ліжках в спецлікарнях, на курортах, а не на твердій лаві. Напрацьовані бюрократичні зв’язки у владних структурах рано чи пізно дадуть про себе знати. Характерно, що «потерпілі» уникають розмови з журналістами про причини переміщення чи «падіння» з посадового крісла. Мало що їх чекає в майбутньому. І для цього є у них підстави.
Одного колишнього районного керівника після бесіди з кореспондентом владці неабияк допитували: для чого тобі потрібні були відверті розмірковування, якщо маєш нову посаду? Ніби аналізуючи свої вчинки, прорахунки, заслуги чоловік видав секрети керівництва області. Ось така прозорість вимагається від посадовців. Інформація для журналістів — тільки через відомчу прес-службу.
Ось тому порадував бадьорий тон Віталія Заремби, який відразу прийняв пропозицію зустрітися і відповісти на будь-які запитання. Було видно, що чоловікові нічого боятися і нічого приховувати. Хоча злослівники після будь-якої гучної відставки перемивають кісточки: ага, проштрафився, не від добра пішов з теплого місця, певне, вичікує, перебуває наче в засідці. Звісно, буває по всякому. Але Віталій Заремба перебуває в «засідці» занадто довго: ось уже два роки керує господарством. Як він сказав, перебуває в «чудовій фізичній і моральній формі». Судячи з усього — це не є поза ображеної людини, бо є вагомі аргументи на користь цього твердження.
Наприклад, Віталій Миколайович, працюючи в облдержадміністрації і відаючи питаннями агропромислового комплексу, продовжував жити в селі Романів. В бухгалтерії головним спеціалістом працює й досі його дружина. Тут пройшли його кращі роки. У 1982 році, 26-річний, Віталій Заремба взяв на свої плечі тисячні збитки від господарювання, борги по зарплаті, а вже в 1990–1991 роках колгосп став одним з кращих. І недаремно Володимир Блаженчук, з яким Заремба, як говориться, навіть чарки не пив, запросив його на посаду свого заступника. Отже, після десяти років він повернувся, наче з відрядження, додому. Але чому так сталося? Чому вниз, а не вверх?
— Як на мою думку, я дуже засидівся на цій посаді, — щиро роздумує Віталій Миколайович. — Стерлася гострота відчуттів, бо коли довго живеш масштабними поняттями, зациклюєшся на цифрах, заходах, засіданнях, святкуванні, то не має можливості, та й, чесно кажучи, не хочеться правильно оцінити обстановку. Це звужує світогляд, бюрократична тяганина втомлює. Недаремно в Японії лише найвидатніші менеджери працюють на одному місці десять років.
Я мав привабливі пропозиції для продовження кар’єри, але до Києва мене ніщо не вабило. Останній рік я готувався до роботи в своєму селі. Мені ні на кого ображатися. Коли прийшов новий голова облдержадміністрації, то цілком зрозуміло, що він повинен формувати новий апарат. І підкреслюю: вибір мій був абсолютно свідомий. Це не було несподіванкою ні для дружини, ні для доньок, які вже заміжні. Справжні друзі, а їх у мене небагато, не відсахнулись. А вороги?.. У мене не було людей, з якими б я ворогував. Якщо до людини відчуваєш неприязнь, то слід з нею менше спілкуватися, бо кожну особу слід сприймати такою, якою вона є. Отже, ніякої драми, ніякої сенсації у мене не було.
Довелося нагадати шановному Віталієві Миколайовичу, що в Київ він таки намагався потрапити, йдучи кандидатом на вибори у Верховну Раду від блоку «За єдину Україну!». Здивувала відповідь: «Це був той крок, до якого я був підштовхнутий, змушений це робити. Чесно кажучи, я з жахом уявляв себе у Верховній Раді, бо ніколи не займався словоблудством. Я ж бо знаю стан сільського господарства. І навіть хороші закони без державної підтримки, вироблення стратегічного аграрного курсу не допоможуть селянам.
Віталій Заремба пережив усі біди стрімкого економічного падіння на селі, «ручного» керівництва галуззю, коли треба було з простягнутою рукою їхати в міністерства, щоб нагадати про потреби маленької Волині. Він вважає, що в облдержадміністрації команда фахівців дружно працювала, довіряли один одному, підставляли плече. І все ж під час виборів, як він каже, «сповна спокутував свої гріхи, якщо вони були», бо люди висловлювали все, що накипіло на душі. І все ж Заремба дивується, що обрали народним депутатом людину, яку зовсім не знали.
Віталію Зарембі не треба їхати в світ за очі, бо працював, як мовиться, по-чорному в нелегкій галузі. Нема потреби ховати очі від своїх земляків, бо допоміг провести газ в селах, а, головне, коли господарство в Романові занепало, знайшов інвестора — «Волиньагрореммаш». «Чи не було це зловживання службовим становищем? — жартома цікавимося. — Адже в Маяки прийшли музиканти і відомо, що з того вийшло». «Не проти, щоб до кінця мого віку мені дорікали такими зловживаннями...»
Найбільш делікатне питання — партійність. Партії створюються під високих посадовців. Як сказав один кмітливий чоловік, «партія у нас — це божевілля багатьох заради вигоди одиниць». Доречно навести слова Віталія Миколайовича з цього приводу:
— У житті я до певної міри романтик. Разом з іншими кинувся створювати обласну організацію. Твердо вірив, що це може бути партія, яка захищатиме в першу чергу інтереси сільського населення. А вийшов з неї не тому, що звільнився з посади. Переповнилася моя чаша терпіння. Я ж не навчений гнучкій політичній кон’юнктурі, залишаюся самим собою, не можу перебувати в партії, яка не чує своїх членів партії, не здатна їх захистити (не про мене йдеться), підтримати, зрозуміти. Моє рішення було прийнято не внаслідок якогось пориву, а свідомо і не без участі Катерини Ващук. Я мусив їй відповісти на не зовсім коректне ставлення по відношенню до мене. У нас були багаторічні чисто людські стосунки, якими я дорожив. Але тепер я не можу залишатися з Катериною Тимофіївною в одній партії.
Що тут сказати? Роз’яснення дещо туманне, а разом з тим — делікатне, щоб нікого не образити. Віталій Заремба не раз у розмові підкреслював, що він — людина незалежна, не з підлабузників. Думається, що якраз ці слова щирі і відверті:
— Тим, чим я зараз займаюся, мені любо. З одного боку, так, малі масштаби діяльності, але тут я можу вникати в кожну дрібницю. Запитайте в мене, яке я маю хобі — рибальство, полювання? Хобі — це моя робота, яка забирає весь час, втомлює, але це приємна втома. Я ніде не «тусуюсь», мені це не цікаво. Навіть у відпустці я в своєму селі, а не за морем, мені тут комфортно.
Займатись і справді є чим на території, куди входить чотири села, було б бажання і вміння. Дві тисячі гектарів орної землі годують 1700 голів ВРХ, 500 корів, 800 голів свиней. За перший квартал добовий приріст у свиней становив 800 грамів (колись би за це дали принаймні найвищий орден). Це результат впровадження нових технологій.
Як не дивно на перший погляд, але в Романові займаються кукурудзою так активно, як тоді, коли «насаджував» цю культуру Микита Хрущов. Закупили французький гібрид і з кожного з 85 гектарів зібрали по 104 центнери зерна. Застосування нових технологій у тваринництві та рослинництві вимагає ломки стереотипів. Не вірили, що в Романові можна господарювати культурно і ефективно, не згірш, як в Європі. І це при тому, що дві сівозміни — піщані та на меліорованих землях. Для цього й лежать на полях гори перегною. Про не засіяну землю не може бути й мови. Довелось побачити, як екскаватор розробляє серед поля болітце. Щоб воно не псувало вид поля, щоб було красиво. Зрозуміло: Заремба хоче тут повністю реалізувати свої можливості. Це все для людей, для пенсіонерів, з котрими колись починав господарювати.
Було цікаво дізнатися, як змінилися його погляди на економіку в селі після того, як спустився на грішну землю.
— Я з острахом дивлюсь на ці села, де немає крупних господарств, — каже Віталій Миколайович. — З нами хоче мати справу банк, інші структури. А хто допоможе фермеру, тим індивідуальним виробникам, які за статистикою дають до 80 відсотків продукції? Це фарисейство, коли ми говоримо, що готові бути в Європейському союзі, в світовій організації торгівлі. Старше покоління, яке відходить, йшло до землі з відкритими обіймами. А скільки молоді залишається в селі? Аніскільки. Хто буде думати про соціальну сферу в селі? А хто слідкує за кон’юнктурою ринку?
На мою думку, землю можна продавати лише в тому разі, коли селяни будуть в силі. Інакше буде, як в промисловості. Ті, що куплять землю, не будуть на ній працювати, бо в неї треба безперервно вкладати кошти. Без підтримки держави, без сучасних керівників крупних господарств земля облогуватиме, як це маємо в багатьох районах. Сільгоспуправління повинні стати дорадчою службою, звідкіля зможемо черпати інформацію.
Не можна обминути ще одне питання до такого досвідченого керівника: а що далі? Ну, наприклад, чи не міг би він балотуватися на керівника виконавчої служби області, якби відбувалися такі вибори?
— В Україні дуже багато що повинно змінитися, аби з’явилося бажання посісти таку посаду. У мене в господарстві ще є багато проблем, щоб досягнути європейського лоску. Сьогодні не є демократичною і здоровою обстановка в державі, щоб ділові люди пройнялися романтичними ідеями. На жаль, поняття совісті, моральності, порядності сьогодні не в честі.
І все ж один вчинок співбесідника відверто вразив. Сумніву не виникало, що Віталій Заремба за роки державної служби став кандидатом наук (хто з владців тепер нехтує дисертаціями?).
— Знаєте, вже все було готове, написано, але я посоромився. Науковий ступінь повинен «підпиратися» науковою діяльністю, а не тільки «корочками», — сказав господар Романова.
Тепер Віталію Зарембі не варто соромитися. Та робота, ті експерименти на полях свого господарства, які проводить Віталій Миколайович, і не снилися кабінетним науковцям.
Олександр НАГОРНИЙ.