У Святому Письмі сказано: «Жодне гниле слово нехай не виходить із ваших вуст». Бо кожне чорне слово, яким і є матюк, оскверняє людське серце, взагалі людину. Тож не можна бути християнином і допускати слова, неугодні Богу...
Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України
У Святому Письмі сказано: «Жодне гниле слово нехай не виходить із ваших вуст». Бо кожне чорне слово, яким і є матюк, оскверняє людське серце, взагалі людину. Тож не можна бути християнином і допускати слова, неугодні Богу. Як сказала в одній з телепередач Волинського телебачення викладач Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки кандидат філологічних наук Лариса Павленко, люди не шанують слово, а вульгаризми вбивають душу, і коли хтось їх часто вживає, то може навіть психічно захворіти
Тільки ж без скверни, матюків, дивись, не обходиться жодна сварка. І якби лише у сварці, не стримавши в злості своїх емоцій, люди переходили, як ми кажемо, на ненормативну лексику. На жаль, матюки стають своєрідними словами–зв’язками. На зразок сполучників. І, що особливо вражає, цим вірусом заражено багато молодих людей. Ще печальніше, що і деякі дівчата, якщо не матюкаються, то принаймні дозволяють, щоб у їхній присутності «соковито» висловлювалися друзі, однокласники (навіть не хочу казати — кохані). Якось, їдучи у маршрутці, почула, як на «гальорці» молода ватага, весело сміючись, розмовляла, матюкаючись. Не втрималась і сказала їм: «Зараз зупинимо маршрутку і здамо в поліцію». Після такого зауваження, правда (жінка все-таки поважного віку), притихли. Хоч могла бути й інша реакція, якби це відбувалося не в громадському транспорті. А ось минулого літа на озері поблизу Луцька мала необережність натякнути, що не личить матюкатися при дітях, компанії вже дорослих людей (онук був поряд, не хотілося, щоб він чув ці «перли»). Власне, нецензурною лексикою, мабуть, уже й не помічаючи цього, послуговувався чоловік — судячи з хрестика на розкішному ланцюжку, віруючий. Але не до нього звернулася, а до жінок, які були у тій компанії: мовляв, ви теж із малими дітьми — побережіть їхні душі. Сказала і за мить пошкодувала про це. Бо жінки, на мій превеликий жаль, не на «матюкальника» шикнули, а на мою адресу вилили своє незадоволення. Гонор міщанський, видно, заговорив — як це так, що хтось посмів їм зауваження зробити? Вони ж на відпочинку — «що хочемо, те і робимо». Довелося почути, що це в мене зранку, певне, поганий настрій, а раз так, то «вдома треба сидіти». Одне слово, я зрозуміла, що не на тих, як, до речі, і самі жінки заявили, натрапила. Залишалося тішитися з того, що почала цю розмову тоді, як моє сімейство купалось. Що донька і внук не чули, як їхню маму, бабусю «ставлять на місце». Виходить, наївне моє переконання, що недопустимо пересипати мову матюками, навіть не помічаючи цього, бо для когось це є нормою. І байдуже таким людям до того, що японці дослідили: хороша питна вода дуже «не любить» лайливих слів, від них вона змінює свої властивості. А беручи до уваги, що людина на 60 — 65 відсотків складається з води, то вона, ця вода, впливає і на її здоров’я. Більше того, десь читала і таке: кожен матюк убиває одну нашу клітину. Доречно згадати дослідження американського вченого Джорджа Міллера. Він дійшов висновку, що вміло підібрана музика, звучання молитви і навіть віршів мають цілющий вплив на людей, позбавляючи їх від різних недуг. Упродовж багатьох років учений з однодумцями спостерігав за двома групами. Перша з них не обходилася без матюків, друга — принципово не вживала в побуті міцних словечок. І ось результат спостережень: у «матюкальників» дуже швидко з’являлися відповідні зміни на клітинному рівні, у людей другої групи, навпаки, загальний стан організму був на 5 — 10, а то й 15 років молодший від фактичного віку. Передбачаю, що хтось, читаючи ці рядки, скаже: «А як же тоді бути з художніми творами, зокрема й українських письменників, у яких в останні десятиліття якраз є ця ненормативна лексика?» З цього приводу можна було б говорити про те, що в незалежній Україні, коли зникла цензура, то «прорвало греблю», і про те, що життя наше не стерильне, — мат є частиною нашого побуту, то нащо вихолощувати реальність. Але мені здається, що це вже трохи інше. Якщо хтось не хоче читати саме «таку» книжку, то може не читати — і захистити себе. А як на вулиці сховатися від матюків?
