– Тільки по озимині не їдь, – Сергій Васевич не втримується, аби не підказати, куди повернути...
– Тільки по озимині не їдь, – Сергій Васевич не втримується, аби не підказати, куди повернути... За кермом «Ниви» – волонтер Руслан Хомич із Кроватки Рожищенського району. Поруч – командир роти 14-ї бригади Сергій Васевич. У мирному житті — обидва фермери і обидва господарюють у Рожищенському районі
Сергій НАУМУК
Сергій Васевич народився у Доросинях, а на роботу його направили у Луків. Як поїхав туди у 1989 році, так «там і загруз», як він каже. Працював головним агрономом місцевого СВК «Волинь». Виростили з дружиною четверо дітей: Анну, Віталія, Олега та Назара. Коли розвалився колгосп, Васевич став працювати сам на себе. Його фермерське господарство «Травневе плюс» обробляє 30 гектарів землі, вирощує зернові та сою. Власне, все господарство – це родина Васевичів. Крім глави сімейства, за кермо трактора сідають і Олег та Назар. Перший здобув фах механіка у Львівському національному аграрному університеті, другий вступив до Луцького національного технічного університету. Хіба міг подумати Сергій Васевич, що колись із фермера перетвориться на солдата? Але довелося. Коли почалася російсько-українська війна, його мобілізували. Тепер командує ротою у 14-й бригаді. Про цього офіцера ми згадували у розповідях про поїздку волонтерів на Схід (див. «Волинь-нову» від 29 грудня 2015 року «Волинські «миколайчики»: і солдатам, і дітям» та від 14 січня 2016 року «Волиняни на фронті: «Ми тут, щоб сєпари під Ковелем не стояли»). Але поза кадром залишилася одна риса нашого супутника, про яку хотілося розповісти, – всеперемагаюча любов до землі. – Поставили ми в полі блокпости. Спочатку не було нічого, а потім дивлюся – озимина. Рядки рівні, як шнурочки, – Сергій Олександрович розповідає про чужу озимину з таким замилуванням, що одразу видно: ця людина працює на землі. І поки їдемо до віддаленого бліндажа, Хомич і Васевич обговорюють, що краще робити господареві з понівеченими технікою полями: боронувати чи дискувати. Адже техніка, хоч би як водії старалися їхати акуратно, наробила чимало колій. Коли вже опиняємося у бліндажі, Васевич перш за все звертає нашу увагу на земляну стіну. Тільки природжений аграрій помітить тут не жахливі побутові умови, а... чорнозем. – Погляньте, який тут шар чорнозему. Близько метра! – показує рукою на чорну-пречорну стіну у себе за спиною Сергій Олександрович. – А яка тут природа. Ніколи не думав, що на Донбасі така краса: очерет, водойми! Зізнаюся, дивно було таке почути. Хоча деякі місцини Донеччини нагадували... Волинь. Лісу там немає, але ставки та річки геть як наші. Тому й гріли серце Сергію Васевичу такі краєвиди. І, певно, не йому одному.
На фото: Думаєте, Васевич показує окопи? Ні, він акцентує увагу на великому шарі грунту.
