Сушені суниці в целофановому мішечку на картонній підстилці лежали просто на асфальті...
Сушені суниці в целофановому мішечку на картонній підстилці лежали просто на асфальті. — Беріть, запарите окропом — і буде вам корисний вітамінний чай, — припрошує жінка з поораним зморшками обличчям. Кидаю погляд далі: бабуся продає сушені яблука, гриби і мариновані огірочки, за нею не менш поважного віку чоловік торгує саджанцями полуниці й малини, недалечко селяни пропонують молоко, сир, картоплю, моркву, буряк…
Мирослава КОЗЮПА, редактор відділу розповсюдження і творчого розвитку газети «Волинь–нова»
І поки люди, щоб вижити, за копійки віддають вирощену важкою працею продукцію, для місцевих правоохоронців цей несанкціонований ринок став «стихійним лихом», а для влади — «тіньовою економікою». Тож законотворці агітують селян об’єднати свої зусилля, вміння та досвід — і стати справжніми фермерами–бізнесменами. Українці у власних господарствах продукують понад 90 % картоплі, 86% овочів, 75% яловичини, 60% свинини, 40% молока. Все це продається, як мовиться, «з рук», бо 4,5 мільйона селян–одноосібників не можуть торгувати на організованому ринку, адже не мають статусу сільгоспвиробника. Цим спритно користуються посередники, які скуповують продукцію за безцінь: овочі — вчетверо дешевше, ніж на ринку, молоко і м’ясо — у 2,5 раза. Тож, нічого не вирощуючи, перекупники, прикриваючись юридичним статусом, мають спеціальний режим оподаткування, отримують пільги і заробляють величезні статки на працьовитих людях. Вирішити проблему взялися народні депутати, прийнявши закон про створення і діяльність сімейних фермерських господарств. Родинам пропонується працювати на землі, яку мають в особистій власності, розширити площу за рахунок оренди чи об’єднуватися у кооперативи. Для цього їм необхідно зареєструвати свій бізнес і отримати статус юридичної особи чи фізичної особи — підприємця. А щоб краще йшла справа, парламентарі надають право залучати найманих працівників для виконання сезонних (наприклад, збір малини, полуниці) чи специфічних робіт — трактористів, комбайнерів. Землеробам обіцяють спрощену систему оподаткування і навіть гарантують доступ до бюджетних програм із підтримки аграрного сектору, якими дотепер не могли скористатися дрібні фермери, освоєння належних каналів збуту продукції переробним і заготівельним підприємствам. В ідеалі все це має сприяти високій рентабельності й стабільності. Політики передбачають, що статус сільськогосподарського товаровиробника отримають від 9 до 18 мільйонів українських сімей. Але попри те, що агропромисловий сектор усіх розвинених країн світу вже давно працює за такою системою, для наших селян існує декілька серйозних ризиків. Розпочати підприємницьку діяльність складно. Чи не відлякає їх від спроби приміряти на себе сорочку сільськогосподарського бізнесмена бюрократична складова: написання і реєстрація статутних документів, відносини з податківцями чи іншими контролюючими органами? І чи зможуть вижити дрібні сімейні ферми у вирі конкуренції з великими агрохолдингами, за якими — і ринки, і ресурси, а часом і олігархи? Та в умовах безробіття, яке у селах аж зашкалює, прийнятий закон за достатньої підтримки держави — чи не єдиний вихід працьовитим людям стати на ноги. Хочеться вірити, що прописані положення не залишаться солодкими молочними ріками між кисільними берегами, заселеними кастою мільйонерів і мільярдерів, які попри гарні балачки про європеїзацію села знову передбачили у законі тільки власні інтереси.
