Таку думку мають жителі села Радянське Млинівського району, що на Рівненщині, які відстоюють повернення йому історичної назви...
Таку думку мають жителі села Радянське Млинівського району, що на Рівненщині, які відстоюють повернення йому історичної назви...
Катерина ЗУБЧУК
Нещодавно в нашій газеті був опублікований репортаж «У Радянському очікують, в якому ж селі житимуть?». Коротко нагадаємо: йшлося у ньому про те, що згідно із Законом про декомунізацію ще торік до 21 листопада треба було подати пропозиції щодо перейменування населеного пункту. Але обставини склалися так, що процес затягнувся, і лише в січні цього року шляхом опитування жителів сільська рада визначилася з варіантами (П’янне, історична назва, Прилісне, Затишне, Мирне, Гайове), які й подала у вищі інстанції. Після того, як у газеті з’явилась публікація, в редакцію зателефонувала, а згодом і прийшла Емілія Кирильчук. Жінка висловила незгоду з автором книги «Млинівщина на межі двох тисячоліть», на яку й було посилання в газетній публікації. Мається на увазі те, що княгиня Лукерія «була великою любителькою розваг, гульбищ», дійшло до того, що вона «захопилася картярськими іграми, і в результаті чи то прогуляла, чи пропила землі, які їй належали… Відтоді цій місцевості дали назву «П’яньщина», а село назвали П’янне (чи П’яннє, П’яне)». Пані Емілія родом із цього села. Вона живе у Луцьку, але є великою патріоткою своєї малої батьківщини. А відтак — одна з тих, хто відстоює повернення історичної назви, яку ні в якому разі не пов’язує із пияцтвом. Як розповіла жінка, її чоловік, працюючи в архіві Львова, «перелопатив» підшивки «Волынских епархиальных ведомостей» за тридцять років і знайшов інформацію про те, що село П’яннє, під назвою «П’ян» згадується ще у 1269 році. Тоді воно було передане у володіння Василівського монастиря в місті Луцьку його засновником і фундатором великим князем Васильком Романовичем, рідним братом Данила Романовича, більш знаного як Данило Галицький. Тож, судячи з дати, це було задовго до того, коли жила княгиня Лукерія, з пристрастю якої пов’язують назву села. Вона справді, як зазначено в одному з архівних джерел, свого часу віддала село в заставу, але про те, що програла його чи пропила, не йдеться. Звідки ж назва П’яннє? А від того, що воно «п’янке», «запашне». У статті «Золотої нитки не згубіть», надрукованій у газеті «Нація і Держава», її автор, уродженка села, заслужений журналіст України Марія Базилюк (вона ж головний редактор видання) з приводу цього написала: «… свого часу щодо алкоголю та брутальностей у П’янні панували суворі неписані закони. Так, для чоловіка, який сказав «лихе слово», та ще й при жінках, або вийшов у люди напідпитку, двері до «Просвіти» надовго були зачинені, а ще довше його супроводжували насмішкуваті погляди односельців. Адже П’яннє ніколи не було п’яним!» Отож жителі села, які відстоюють повернення його історичної назви, одночасно з опитуванням, проведеним сільрадою, збирали підписи. І їх виявилось 163, а не 100, як повідомлено за результатами опитування. Свою позицію вони виклали у зверненні, яке тоді направили тодішньому спікеру Верховної Ради України Володимиру Гройсману. До нього додали всі підписи і вимогу до голови сільської ради, в якій сказано: «Не допустимо вдруге наруги над світлою пам’яттю наших предків, що століттями проживали в нашому селі з історичною назвою «П’яннє», гордо заявляючи «Я — з П’яння». З цього приводу можна додати лише одне: люди, які з такою небайдужістю відстоюють добру «репутацію» історичної назви свого села, заслуговують на повагу.
