«ПІД МАРКОЮ АТОВЦІВ УСІ ХОЧУТЬ СЮДИ ВЛІЗТИ…»

Кримненські селяни бояться, щоб їхнє пасовище не розібрали під дачі...

Сергій НАУМУК


Коли після розвалу колгоспів почали розпайовувати землі, перед жителями Кримного Старовижівського району постала проблема з пасовищем. Адже землі на околиці села (в урочищі Переїжджене між Кримним та сусідніми Любохинами), які досі для цього використовували, підпадали під розпаювання. Тож кримненці на зборах проголосували за те, щоб «скинутися» на громадське пасовище. Вирішили зменшити усі паї з 2,8 до 2,1 гектара. Кожен колгоспник віддав свої кревні 70 соток, аби лишень мати де пасти корів. Бо без худоби в селі ніяк: ні молока, ні свіжої копійки за здану чи продану продукцію.
Проте через кільканадцять років пасовисько опинилося під загрозою. Влада почала роздавати землю в урочищі Переїжджене учасникам АТО. «Волинь–нова» вже зверталася до цієї теми (див. випуск від 4 вересня 2014 року). Тоді селянам вдалося відстояти пасовище. Проте нещодавно знову надійшли заяви від учасників АТО, які хотіли б отримати землю саме в тому місці. Причому всі заявники — не місцеві, з Луцького та Володимир–Волинського районів. Бо десять кримненців, що брали участь в АТО, отримали по 12 соток в іншому «неконфліктному» місці.
— Пасемо в Переїждженому свої корови, хоч там і місця небагато, але якщо землю заберуть, то куди хоч жени, — бідкається одна з жінок, з якими розмовляємо біля сільської крамниці.
— Там рілля за документами. Хотіли зробити громадське пасовище, — додає інша в блакитній хустці. — Люди пасуть близько 30 голів худоби. Останню корову заберуть, бо на чому пасти будемо — на асфальті?
— Озеро стоїть віками і землею споконвіку користувалися. А тепер розкішники назбирали грошей мішками і хочуть все скупити, — каже Марія Фарина. — Ті люди не робили й робити не будуть. Летять, як бджоли на мед.
— Ми люди прості. Нам аби корів пасти і щоб нас ніхто не чіпав, — висловлює загальну позицію кримненських селян Віра Кізицька. — Сільський голова нам не пособив. Але ми повірили йому на недавній сесії, — і додає з погрозою невідомо кому: — Нехай тільки щось замислять, то шелестітимуть звідси.
— Під маркою атовців усі хочуть сюди влізти. Нам образливо, — долучається до розмови старший чоловік. — Ми всі хотіли б взяти ту землю. Не треба нас за дурнів мати.
Кримненський сільський голова Руслан Курижко розповів, що заяви на ділянки в Переїждженому надходили ще в 2014 році. Спочатку писали на отримання по 2 гектари землі для ведення особистого селянського господарства. Але оскільки земля знаходилася за межами населеного пункту, то нею розпоряджалася не сільська влада, а земельники. Почав назрівати конфлікт. Тоді на сесії сільської ради звернулися до головного управління Держземагентства (нині — Держгеокадастр) з проханням не надавати ділянок на Переїждженому. Після перерви питання активізувалося у 2015—2016 роках.
— Земельний відділ попросив зарезервувати землю учасникам АТО: чи в межах, чи за межами села. Для будівництва, для ОСГ, для дачного будівництва — три основні категорії. Ми зарезервували і надіслали інформацію у земельний відділ. Для будівництва визначено місце, хоча там ніхто не будується, — каже Руслан Курижко. — Останнім часом знову почали надходити заяви на Переїжджене по 12 сотих для садівництва. Треба було протягом десяти днів дати згоду чи відмову. У випадку відсутності відповіді це означало б мовчазну згоду. Я відписав, що питання вирішимо на сесії сільської ради.
Після того від головного управління Держгеокадастру надійшло ще зо 20 запитів на отримання ділянок. Перед цим у сільській раді зібралася земельна комісія, щоб визначити, де можна зарезервувати землю учасникам АТО. На засідання прийшли й жителі села.
— Я хотів, щоб люди самі визначилися. У мене було багато пропозицій щодо того, де надавати ділянки. Але одну люди покритикували, другу відкинули, третю самі учасники АТО не захотіли. Нібито визначили кілька гектарів в урочищі Переїжджене, де люди відмовилися від паїв. Пройшло кілька днів, знову зібралися і вирішили, що виділили забагато. Відтак зменшили площу під ділянки. Через якийсь час громада взагалі виступила проти надання ділянок. Мовляв, якщо почнуть надавати, то кінця-краю тому не буде і взагалі заберуть пасовище, — розповідає сільський голова про земельні перипетії.
Врешті у лютому проблемна територія увійшла в межі населеного пункту. Але проблема залишилася. Межі розширили, а земля, на яку писали заяви учасники АТО, залишилася в державній власності. Вже виділено близько 70 ділянок по 5—6 соток. Кілька тижнів тому кримненський голова відвіз у головне управління Держгеокадастру клопотання про створення громадських пасовищ у Кримному та Яревищі.
— Ми поспішили — спершу подали клопотання на громадське пасовище, а потім — на передачу земель у комунальну власність, — каже Руслан Курижко. — Логічніше було б робити навпаки. Ми відправили клопотання, а в селі поширилися чутки, що сільська рада нічого не робить, щоб забрати ці землі у комунальну власність. На сесію прийшли люди з того кутка, що прилягає до Переїждженого. Показав їм клопотання на пасовище, вони подивилися, але, певно, мало що зрозуміли.
Кримненці чи не першими в районі почали створювати громадські пасовища. Йдеться не просто про визначення місця, а про його документальне оформлення. Написали клопотання на 467 гектарів на ці потреби. Врахували, скільки є худоби в селян, розробили положення. Відтак сільська влада чекає паперів для створення громадського пасовища. Начальник управління землеустрою і охорони земель головного управління Держгеокадастру у Волинській області Неля Коблюк підтвердила, що такі документи розробляють. Але під громадське пасовище передадуть тільки ту територію, яка зареєстрована пасовищем або луками, але не ріллею.
Нібито проблема вирішена. Але гіркий осад залишився. Бо ні для кого не секрет, що учасників АТО, які претендують на землю, цікавить лише Переїжджене. Поруч озеро Пісочне, а значить у подальшому ділянки можна буде вигідно продати. Чи не найбільше людей обурює те, що всі заявники не місцеві. Землю у Кримному хочуть отримати лучани, володимир–волинці та старовижівці. Дехто з них нібито вже встиг стати власником ділянки над озером Лука, що біля села Лютка Старовижівського району. «То не атовці, то «мєнти», — зневажливо кажуть про таких кримненці. Люди відчувають несправедливість: хтось мучився в окопах на передовій, інший постояв два місяці на тиловому блокпосту, а пільги мають однакові. Причому другі часто набагато спритніші в реалізації своїх прав. То чому тоді дивуватися з недовіри людей до органів влади, власне, до держави як такої?