«У ЦЮ ПОРУ ХЛІБ СЮДИ ДОСТАВЛЯЛИ ВЕРТОЛЬОТОМ АБО МАШИНОЮ-АМФІБІЄЮ»

Нинішньої ж весни річку Стохід, що роз’єднує села Боровне і Надрічне, можна і кладками перейти

Катерина ЗУБЧУК

Потрапивши нещодавно у село Боровне Камінь–Каширського району, зокрема на його околицю, звідки вже видно річку, була подивована краєвидом, порівнявши його з тим, який він був три роки тому. Тоді заплава потопала у воді, що підступала до крайніх будівель, а сьогодні, о, диво, — ніби не та місцевість: русло навіть нижче берегів, і тільки по ньому можна пливти човном. А «сто ходів», звідки й назва Стохід, де й поділись…
Це — результат малосніжної зими і не дуже щедрої на опади весни. Таке тут буває, як кажуть люди, хіба в зеніті посушливого літа. А в кінці травня 2013 року до села Надрічне, що за Стоходом, ми могли добратися тільки човном, подолавши відстань понад кілометр («Волинь–нова» розповідала свого часу про це).
У таке багатоводдя без човнів не обходяться не тільки жителі села Надрічне, коли треба в Боровненську сільраду прийти чи побазарувати у селі Оленине, а й самі боровненці. Бо ж ліс якраз на протилежному від них боці Стоходу. По гриби, ягоди туди ходять. Правда, сільський голова Боровненської сільради Михайло Оліферчук, який три роки тому і переправляв нас човном по водному плесу, зауважує, що тепер усе рідше надрічненці вирушають у таку дорогу. Якщо треба щось купити, то йдуть до Набруски, що в Маневицькому районі, — це село кілометрів за два від них і по трасі. Бо то люди в основному в літах.
Із постійних жителів — найстарша Ганна Ліщук, якій уже за дев’яносто. Ще донедавна вона навесні поверталася із Кузнецовська, де зимує зазвичай у найменшої дочки Ніни, до своїх грядок. Сьогодні вже нездужає поратись біля землі. А саме ця старожилка пам’ятає і посушливі роки, і такі багатоводні, коли хліб у Надрічне тільки вертольотом доставляли, а якщо по воді, то машиною–амфібією. Та й єдине на село подружжя — Марія Пилипівна і Микита Михайлович Ковалі — теж уже кудись далеко не вирушають.
А в Надрічному зараз усього сім постійних жителів. Усе ж є день, коли тут особливо людно. Прижилася в останні роки така традиція, що на перший день Трійці злітаються сюди ті, хто свого часу подався у світи. Не лише в далекі краї виїжджали надрічненці. Є й такі, що переселялися у село Боровне як перспективніше. Тож на цій традиційній гостині і в цьому році будуть якщо не вони, бо ж багатьох уже нема в живих, то хтось із їхньої рідні. І дякуватимуть усі тим, хто тут і зараз живе, до останнього береже село, де їхнє коріння.

На фото: А у травні 2013 року до кладок через річку можна було хіба човном добратись.
Фото Катерини ЗУБЧУК.