Мирослава КОЗЮПА
     
     Політик стурбований, що наші партнери приймають рішення, спрямовані на підрив стосунків між країнами. Він зазначив, що Комітет у закордонних справах Верховної Ради закликав польських і українських істориків більше уваги приділяти вивченню важких сторінок. Щоб цим займалися не політики з обох сторін, відповідальні або безвідповідальні, а історики. «На жаль, ми не бачимо готовності до співпраці з польськими депутатами. На наші численні звернення до парламентської комісії, ми не отримали жодної відповіді та пропозиції щодо спільного врегулювання цього непростого питання», – зазначив Борис Тарасюк. 
     Прийняте рішення народний обранець назвав «викривленою, політично і юридично некоректною оцінкою трагічної сторінки українсько-польської історії стосовно подій на Волині у 1940-х роках минулого століття». На думку Тарасюка, резолюція є спробою перекреслити напрацьований конструктив за останні 25 років у стосунках між державами. «Воюючи з минулим, польські націоналісти, головним чином провладна партія «Право і справедливість», заклали вибухівку під стосунки між Україною і Польщею. За спекуляціями на почуттях поляків стоять приховані територіальні зазіхання політиків, викривлення української історії і приниження тисячів українців, які загинули під час цієї різні», – каже він. Борис Тарасюк передбачає, що рішення Сейму може мати дуже небезпечні наслідки для взаємин між країнами.

 

«Воюючи з минулим, польські націоналісти, головним чином провладна партія «Право і справедливість», заклали вибухівку під стосунки між Україною і Польщею»

     У свою чергу посол України в Польщі Андрій Дещиця заявив, що прийнята Сеймом резолюція спровокує відповідну реакцію і в Києві: наші політики отримали право «доводити, що був геноцид українців з боку поляків».Тим часом серед експертів виникла дискусія, чому не покарані 148 екс-регіоналів та членів КПУ, які в червні 2013 року звернулися до депутатів польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів»? «Більше того, 29 політиків-зрадників і досі в парламенті», – стверджує політичний аналітик Ярослав Макітра. «Частина цих депутатів зараз допомагає коаліції і дехто навіть видає себе за великих патріотів із таким-то розумінням державних інтересів. Хтось із цих «істориків» поніс покарання? Може спершу у них запитаємо перед тим, як слушно реагувати на недружні дії поляків?», – зазначає експерт. А Українське історичне товариство в Польщі (УІТП) звернулося до керівництва та голови Інституту національної пам’яті Польщі з пропозицією створити реєстр жертв польсько-українських протистоянь упродовж 1939—1947 років. Адже «нез’ясовані проблеми минулого кидають тінь на сучасні покоління». На думку авторів заяви, ця база вбереже стосунки між нашими громадянами від інструментального використання «волинської карти» та стане одним з елементів належного вшанування усіх загиблих у конфлікті. У зверненні зазначено, що метою реєстру було б встановлення і перевірка персональних даних жертв, обставин їхньої смерті, а також осіб та збройних формувань, відповідальних за кожен злочин. «Тим самим можна було б встановити місце поховання жертв і їх гідного вшанування», – зазначено у зверненні громадян Польщі українського походження. 

Чому не покарані 148 екс-регіоналів та членів КПУ, які в червні 2013 року звернулися до депутатів польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів»?

     Краєзнавець із Володимира-Волинського Ярослав Царук, який багато років присвятив вивченню питання українсько-польського протистояння, стурбований прийняттям такої резолюції. «Це неадекватне рішення, бо я об’їздив усі села, на які посилаються польські науковці, говорив із людьми, збирав інформацію, а коли співставив їхні дані зі своїми, то побачив страшну невідповідність між ними. Тож говорити про геноцид поляків політично не коректно. Але наші сусіди не хочуть чути іншої правди. Вони ведуть свою націоналістичну лінію, не зважаючи на українців, які у цій трагедії втратили значно більше, бо постійних нападів з боку польської поліції зазнавали цілі населені пункти. Тож нашим селянам довелося діяти у відповідь», – повідомив Ярослав Васильович. Дослідник підтримує демарш українських дипломатів, бо вважає, що говорити з заангажованими польськими парламентаріями немає про що. «Багато закордонних науковців приїжджали до мене, я їх ознайомлював зі своїми матеріалами, возив у села, які постраждали у роки протистоянь, але вони позиціонують себе не як незалежні фахівці, а як націоналісти». Однак на відміну від політиків, вважає Ярослав Царук, історики не повинні припиняти свою працю, а доносити правду і до поляків, і до українців, і до світу.