ПОРАНЕНИЙ БОЄЦЬ ЗУСТРІВ СВОГО РЯТІВНИКА, ЯКИЙ ВИВІЗ ЙОГО З ПОЛЯ БОЮ
22-річний Дмитро Волох із селища Жовтневого (тепер Благодатне) міста Нововолинська дивом вижив…
22-річний Дмитро Волох із селища Жовтневого (тепер Благодатне) міста Нововолинська дивом вижив. Отримав складне поранення під Волновахою. На щастя, Бог послав людину, яка його, напівпритомного, вивезла з поля бою. З жахом згадує ті пекельні дні, але про деталі воліє мовчати…
Алла ЛІСОВА
Тривалий час хлопець знаходився у госпіталях. 22 травня нинішнього року разом із волонтером і депутатом Волинської обласної ради Валерієм Курстаком потрапив на відзначення сумної річниці біля міста Волноваха, брав участь в урочистостях біля меморіальної стели, де викарбувані прізвища його побратимів, які не повернулися й ніколи вже не повернуться у рідні домівки… Дійство, організоване мерією Волновахи, видалося урочисто–хвилюючим, зворушливим до глибини душі. Дмитро Волох був у числі тих, хто удостоївся відзнак, — йому вручили медаль «За оборону Волновахи». Але найбільше Дмитру запам’яталася зустріч з людиною, яка фактично врятувала його та інших хлопців. Цей старший чоловік, мешканець одного з тамтешніх сіл, який побажав залишитися невідомим, на свій страх і ризик власним авто забирав поранених із самого горнила протистояння. …Вийшли на його слід зовсім випадково, коли 22 травня познайомилися з одним місцевим жителем. Розговорилися, коли почали згадувати події дворічної давності, виявилося, що він — родич рятівника, якого й не сподівалися знайти, хоч дуже хотіли бачити волиняни. Через годину Дмитро справді впізнав у ньому чоловіка, який вивіз його з поля бою. Російськомовний східняк розповідав про себе мало. Каже, що в їхньому селі до вісімдесяти відсотків мешканців — із сепаратистськими настроями, навіть прапор над сільською радою російський майорів раніше. Тому мусив діяти напівпідпільно. Можливо, хто й здогадувався, чим він займається, але про наслідки не думав. Робив так, як веліло серце. «А що мені вже боятися, коли виповнилося 65? Про інше треба переживати», — по-філософськи відповів на запитання нашого волонтера. Цей донеччанин з великою душею не отримав ніяких відзнак і нагород. Але в молитвах йому, напевно, дякує не одна мама чи дружина наших солдатів. На прощання нововолинці потисли його руку. Новий знайомий якось сумно усміхнувся і побажав щасливої дороги.
