Якби ще місяць тому хтось запитав у мене, чи маю улюблену фінансову установу в Україні, то, не вагаючись, сказала би, що це «Банк «Михайлівський»...
Тамара ТРОФИМЧУК, відповідальний секретар газети «Волинь-нова»
Якби ще місяць тому хтось запитав у мене, чи маю улюблену фінансову установу в Україні, то, не вагаючись, сказала би, що це «Банк «Михайлівський». Щоправда, слово «улюблений» взяла би в лапки, бо любов у нас була така, що от-от могла закінчитися судовим позовом. На сторінках нашої газети я вже розповідала про свої проблеми з цим банком. Не будучи його позичальником, регулярно отримувала погрози не дійти додому, якщо не погашу борг. А все тому, що мій номер мобільного якимось дивом приписали невідомій «Галіні Борісовні», яка не повернула близько 800 гривень
Щоб знайти управу на цю «фірму», я вже готова була звернутися до суду. Аж тут стало відомо, що банк закрився! Після цього ми у редакції довго сміялися. Казали: публікації у «Волині» діють на об’єктів критики, як африканська магія «вуду», що може кого завгодно звести зі світу. Судіть самі: всього два матеріали вийшли друком — і банк лускає, наче його й не було ніколи. Це, звичайно, жарт. Та коли подив минув — прокинувся інтерес: що ж сталося? Виявилося, що керівництво банку займалося шахрайством у особливо великих розмірах. Державу, наприклад, надурило на цілий мільярд (!) гривень. Банк «Михайлівський» відкрився у 2013 році. Весь час його незмінним господарем був Віктор Поліщук — власник мережі магазинів «Ельдорадо». За Януковича він вважався одним із найбагатших українців. Неофіційно був «гаманцем» міністра доходів і зборів Олександра Клименка. З таким шефом банк, зрозуміло, «успішно» розвивався, відкривав нові відділення, пропонував високі ставки на депозити. Експерти оцінювали його як надійний, хоча насправді таким ніколи не був. За два роки до краху НБУ провів позапланову перевірку і виявив дві речі: банк надто масштабно залучав у населення депозити, а зібрані гроші видавав у вигляді кредитів потрібним людям під фіктивні застави. Схему з депозитами установа провертала за допомогою фірми–прокладки «Інвестиційно–розрахунковий центр». Людей переконували замість депозиту класти гроші на її рахунок. Казали, вона надійніша, ніж сам «Михайлівський». Так назбирали цілий мільярд гривень! Але секрет у тому, що коли прогорить банк, держава повертає людям по 200 тисяч гривень із Фонду гарантування вкладів. А перед клієнтами «лівої» фірми вона не має жодних зобов’язань. Зрозуміло, що схеми до добра не доводять. У випадку з «Михайлівським» все закінчилося тим, чим мало закінчитися, — банк лопнув. І що цікаво: за день до того, як в установу повинна була прийти тимчасова адміністрація, тут раптом перестала працювати комп’ютерна система. А коли відновила роботу, борг банку перед вкладниками, який має віддати держава, виріс на… мільярд гривень! Це була саме та сума, яку зібрала з людей під відсотки і не повернула фірма–прокладка. Хитрі ділки перекинули її на «Михайлівський», мовляв, хай Фонд гарантування вкладів відшкодує. Отак у нас стають багатими… Банк нахабно діяв по відношенню до держави, а щодо простих позичальників і взагалі не церемонився. Прострочені кредити продав (і таке тепер буває!) іншим установам. А вже ті з допомогою колекторів вибивали гроші з неплатників. Тож ваша покірна слуга, яка кілька місяців вислуховувала, що вона «Галіна Борісовна» і повинна віддати 800 гривень, стала мимовільним свідком цих хитромудрих схем.
