
Роса на пелюстках
Роси сьогодні налилось у квітку — мов у бокал — так срібно, так сповна. Моїй самотності кінця не видко. І смуткові немає дна.
Ірина ЖИЛЕНКО
Роси сьогодні налилось у квітку —
мов у бокал — так срібно, так сповна.
Моїй самотності кінця не видко.
І смуткові немає дна.
І клопотам моїм кінця не видко,
Пери, сапай, неси земний свій хрест.
Хоч би озвалась з-за струмка сусідка.
Хоч би навчився говорити пес.
Хоч би приїхав хтось. То я би рибки
насмажила і чарку налила.
Тим часом коники настроїли би скрипки,
і так нечутно осінь підійшла.
А ми б зітхали, що життя все гірше.
Дороговизна, смута, люди злі.
Мій гість хвалив би
(згодна — хай не вірші),
то хоч город і їжу на столі.
Не їде гість. Я горда — обійдусь.
Он скільки ще осоту і будяччя.
Я гладжу пса.
На тінь свою дивлюсь.
І чую, як вона безмовно плаче.
