Курси НБУ $ 41.22 € 47.98
Борг перед Бандерою

Волинь-нова

Борг перед Бандерою

Нещодавно спілкувалася зі своєю приятелькою, з якою колись майже водночас навчалися в Київському держуніверситеті. Наталка — людина прогресивних поглядів, із двома вищими освітами, багато років працювала у сфері культури й туризму, має закордонний досвід роботи, а нещодавно стала пенсіонеркою

Тож після традиційного: «Як воно життя на «заслуженому відпочинку», здоров’я, дітей–онуків, розмова плавно перетекла у «що воно в світі робиться…» З–посеред іншого моя співрозмовниця (а живе вона в іншому місті) повідомила й таке:


Май на увазі, у мене адреса змінилася, тепер я мешкаю не на Московському проспекті, а на проспекті Степана Бандери. Може, будеш мене засуджувати, але не можу звикнути, якось мені від цього незатишно, мулько…


І тоді я наважилася на пряме запитання:


Наталю, а тобі довелося прочитати бодай щось із написаного Степаном Бандерою?


У відповідь почула, що вона — не історик, а випадково до рук нічого не потрапляло, що стереотип ворожості навколо поняття «бандерівець», вироблений радянською пропагандою, жінка розвіювала, черпаючи інформацію із нинішніх ЗМІ, та так до кінця й не розвіяла, хоча біографією Бандери цікавилася.


Трохи дивно було це чути від людини, яка не один день провела на Майдані, не цуралася волонтерської діяльності. Та все ж розумію, що моя приятелька — далеко не виняток. Спроба знайти серед своїх знайомих (окрім професійних істориків) бодай когось хоч трохи обізнаного з теоретичною спадщиною цього одіозного символу незламності українського духу виявилася майже плачевною. І проблема не лише в тому, що Бандеру в Україні довго не видавали. Його книга «Перспективи української революції» побачила світ у Києві тільки 1999 року накладом у 20 тисяч примірників. Підготовлена до друку Інститутом національного державознавства за фінансової підтримки діаспори, зокрема, Українського конгресового комітету Америки. У «Слові до нового видання» є й така заувага: «Це перше видання праць Бандери в Україні. Віримо, що не останнє».


Не вдаватимусь у дослідження, наскільки справдилася ця віра, то — тема іншої розмови. Поділюся кількома враженнями від прочитаного. А читати Бандеру хоч і цікаво, але дуже складно, особливо ж — коли не знаєш або погано знаєш історичний контекст, коли вивчав історію України лише за радянськими підручниками. Але це не єдина трудність. Стилістика, лексика автора, притаманна мовній традиції Галичини першої половини минулого століття, сьогодні сприймається важко. Навряд чи пересічний читач, особливо ж — молодий, одразу ж вловить справжню суть, наткнувшись на такі слова, як «апробата», «денунціяція», «каптування», «галапасня», «ефемеридність», «сальва», «зудар», «першуни», «виломи», «первні» та чимало інших, що трапляються майже на кожній сторінці. Втім фраза «большевики завжди готові до хижацького скоку з причаєної постави» буде зрозуміла кожному, хто усвідомив, звідки такі трагедії нашого народу, як Голодомор, розкуркулення, нищення села і свідомої інтелігенції, нівелювання національної ідентичності.


До речі, у своїх творах Бандера ратує за визволення від кремлівського поневолення не тільки України, а й інших народів і застерігає: «Спільна боротьба поневолених Москвою народів і ще вільних, але вже загрожених большевицькою агресією держав, є однаково необхідною як для одних, так і для других». Покладатися лиш на когось одного — «шкідливо й невідповідально не тільки супроти спільної, але теж і супроти власної долі». Уже тоді йому було очевидно, що «світ став байдужий до чужого нещастя, коли воно далеке». Навіть цього короткого цитування достатньо, аби зрозуміти, як сучасно звучать думки Бандери сьогодні, у контексті нинішніх українських реалій. А ще при ближчому знайомстві з теоретичною спадщиною «провідника українських націоналістів» стає зрозуміло, чому його так люто ненавиділа радянська влада, чому знайшла його і в Мюнхені, не пошкодувала отрути, позбавивши 50–річного чоловіка життя 15 жовтня 1959 року.


Мало не кожного дня проходжу мимо постаменту біля Палацу урочистих подій в Луцьку, на якому колись має звестися пам’ятник Степанові Бандері. Як на мій погляд, місце вибране вкрай невдало, і взагалі я не за те, аби робити чергову «ікону» й бездумно їй поклонятися. Але я за те, щоб знати власну історію, її справжніх героїв. І не з чиїхось трактувань та інтерпретацій, а з першоджерел, із власних міркувань і досвіду. І тут у нас незаперечний борг перед Степаном Бандерою, який не сплатити ні перейменуванням вулиць, ні зведенням чергового пам’ятника. Тож читаймо і думаймо.


 

Telegram Channel