У пресі не раз з’являлись тривожні публікації про те, що урочище Нечимне, яке подарувало безсмертній Лесі Українці героїв її «Лісової пісні», вкрай занедбане...
Пригадуються рядки з “Лісової пісні”: Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде... Лесина душа й справді, хоча й минуло багато років відтоді, коли в урочищі Нечимне ходила юна поетеса, витає тут. Не стер час слідів і дядька Лева, небожа Ярмила і всіх міфічних персонажів із цього воістину безсмертного твору. У Нечимному завжди відчуваєш присутність того казкового дива, що нашептало його Лесі Українці. Привабливість урочища, де не висихає криниця Лесиної поезії, з часом не втрачається. Навпаки, гості з далекої Америки, Австралії, інших зарубіжних країн, які не раз перебували на Лесиній землі, хотіли побувати в Нечимному. Та, знаючи, що дорога в урочище “непевна”, їм делікатно відмовляли. Справді, сюди ще кілька років тому добиратися було непросто. А занедбаність цього унікального куточка завжди навіювала негативні думки. Чи впізнав би його дядько Лев? Не раз у пресі з’являлися тривожні публікації про те, що це святе місце вкрай занедбане й потребує людської допомоги. На щастя, останнім часом намітилися разючі зміни в облаштуванні урочища. Від лісового вузького путівця, що потопав у глибоких баюрах, не залишилося й сліду. Тепер рівненька, добре вимощена дорога веде до самісінького урочища. При в’їзді обладнано майданчик для стоянки автомашин. Вхід на територію заповідного куточка обмежується шлагбаумом. Тепер не побачиш тут і великих табунів худоби, яка витоптувала рідкісні рослини. Торік, коли в урочищі відбувалося обласне свято “Лісової пісні”, голова Ковельської райдержадміністрації Віталій Карпюк пообіцяв письменникам, що вже у наступному році буде збудована дорога до Нечимного. Приємно відзначити, що Віталій Володимирович свого слова дотримав. Але учасників цьогорічного свята “Лісової пісні” порадує не тільки добротна дорога, але й облаштована територія урочища. За короткий час виріс біля старого саду, трохи збоку від заповідного місця, чепурний двоповерховий дерев’яний будинок, споруджений ошатно, майстерно. До цього причетні досвідчені майстри з Білина, під керівництвом умільця Степана Кондрася. У будинку передбачено на першому поверсі обладнати своєрідний музей “Лісової пісні”. Його прикрасять рідкісні фотокопії з відомого твору, художні картини, а також речі із побуту скулинців, книги, в яких розповідається про перебування тут Лесі Українки. Втім, про це урочище майже нема літератури, крім повісті автора цих рядків “Нечімле”. Той, хто відвідає Нечимне, міг би на згадку придбати книжку. Але, на жаль, на нове видання її у місцевій казні не вистачає коштів. Варто було б потурбуватися про буклет, з якого б можна було дізнатися про цей унікальний куточок. Адже в районі відкривається туристичний маршрут Колодяжне — Білин — Скулин — Нечимне. Любителі зеленого сільського туризму по дорозі у Нечимне зможуть побувати в селах, зустрітися із цікавими людьми, які пам’ятають спогади про дядька Лева та юну Лесю. А в крайній хаті по дорозі в урочище туристам запропонують джерельної води із колодязя, з якого, як розповідають, черпав не тільки відомий скулинець, а й Косачі. В Білині, що по дорозі в Нечимне, можуть розповісти туристам про те, що тут жив прототип дядька Лева, чудовий казкар. Не менш привабливим буде й другий поверх будиночка. Тут передбачається обладнати затишний куточок для письменників, художників, де вони зможуть відпочити, зайнятися творчістю. Голова Ковельської райдержадміністрації Віталій Карпюк з ініціативи і підтримки якого облаштовується Нечимне, переконаний: місця, які пов’язані із написанням “Лісової пісні”, ми повинні берегти. Взято під охорону дуби, а також місця, де перебувала Леся Українка. Гарно вписуються у краєвид урочища нові альтанки, криниця з дерев’яним цямринням, з якої юна поетеса пила воду. На хвилинку зупиняєшся там, де колись стояла хижка дядька Лева. Про це нагадує нам табличка. От тільки хочеться не просто прочитати напис про це, а й зайти у хатинку під солом’яним дахом, де все нагадувало б про цього скулинця... Своєрідним символом урочища стала галерея вирізьблених із дерева фігур дядька Лева, Мавки, потерчат з “Лісової пісні”. Їх виготовили і встановили в урочищі умільці з Ковельського ПТУ-5. Той, хто буває в Нечимному, не обминає лісового озера. До нього нещодавно прокладено працівниками Скулинського лісництва нову дерев’яну кладку-доріжку, відремонтовано настил на березі. Однак, усі, хто тут буває, з тривогою зазначають, що озеро на очах гине. З кожним роком очерет, що тут розрісся, покриває чисте плесо. А рятувати озеро треба негайно. Адже через кілька років його не стане! Не зрозуміло, чому мовчать з цього приводу обласні природоохоронці? Незабаром у Нечимному буде закладено на місці старого новий сад. Передбачається також розмістити тут пасіку. Чарівне, незбагненне Нечимне, де й досі чуємо відгомін “Лісової пісні”, проситься у казку. Степан СКОКЛЮК, член Національної Спілки письменників України.
