Розшукуючи майстерню гончара Івана Панкова, випадково познайомилася з його сусідом Богданом Гембіком, який займає частину підвального приміщення у тому ж будинку...
Розшукуючи майстерню гончара Івана Панкова, випадково познайомилася з його сусідом Богданом Гембіком, який займає частину підвального приміщення у тому ж будинку. І якщо в Івана Панкова у майстерні гончарний круг, найрізноманітніші гончарні вироби самого майстра і колекція старовини, то в його сусіда побачила цимбали, мандоліни, гітари інші музичні інструменти. Як виявилося, Богдан Гембік ремонтує кобзи, бандури, гітари, інші музичні інструменти, повертає їм самобутній голос. Коли розговорилися — виявилося, що у Богдана є ще два брати і обидва мають мистецькі обдаровання. Сашка, художника, знаю, коли ще він працював у обласному управлінні по пресі. А зараз, як сам розповідав при зустрічі, налагодив зв’язки з видавцями в Угорщині. Співпрацює з ними і більше часу проводить там, ніж на Волині. Та він, як то кажуть, не хвалився, що один з його братів — Євген — композитор, закінчив Київську консерваторію, аспірантуру в Австрії і там нині працює за фахом, а другий, Богдан — і музикант, і творець оригінальних музінструментів. Богдан має вищу технічну освіту та незакінчений Львівський поліграфічний інститут. Та все ж, видно, музика переважила. Він із задоволенням грав в ансамблі. Так трапилося, що його фірмова гітара потребувала ремонту. Та коли вона повернулася з того “ремонту”, музикант взявся за голову і вирішив опанувати самотужки це непросте ремесло. А згодом загорівся бажанням творити нові музінструменти, найперш гітари — акустичні, електричні. Тепер зізнається, що його насамперед тішить не стільки ремонт музінструментів, як їх творення. Випало почути голос однієї із створених ним гітар. Це справді— унікальний інструмент з неповторним голосом і тембром, вишуканістю. Якимось чином він дістає для своїх музінструментів “співуче” дерево з далеких континентів, такі ж оригінальні струни і все необхідне, а ще вкладає в них душу. Все це в кінцевому результаті стає музикою. Бо без цього, як вважає майстер, вони по-належному не звучатимуть, у музиці є якась особлива аура, якщо хочете — містика. Шкода лише, що у нас дуже мало грошовитих людей, до того ж фахівців, котрі могли б придбати унікальні гітари Богдана Гембіка за ту вартість, якої вони заслуговують. Мріє він про те, щоб у повну силу і красу зазвучала “жива” музика народних інструментів. В його майстерні побачила старі цимбали, які привезли для ремонту. У свій час їх придбав на Львівщині молодий чоловік за всі весільні гроші, подаровані гостями на урочистості. Молодій сім’ї багато чого треба було, але бажання мати старовинні цимбали, грати на них, переважило. Нині вони, на жаль, дещо втратили свій голос і вимагають ремонту. Та Богдан Гембік бачить їх у майбутньому на сцені, як і обдарованих, просто таки самородків, як він каже про музикантів з Луцького педагогічного коледжу, Максима Халамейду та Юрія Клоця, котрі грають чи не на всіх народних музінструментах. Можливо, у тому ансамблі зазвучить і гітара Максима Лебедя, котрий опановує гру на ній під керівництвом Богдана Гембіка. Була зачарована грою юного Максима на його власній звичайній гітарі і його наставника на унікальній гітарі, ним же створеній. Родина Гембіків — із тих, де музика і мистецтво живе постійно. У свій час батько керував хоровим колективом, до музики повернувся Богдан, хоч і здобув технічну освіту, музиці присвятив життя Євген, став художником Сашко. А захоплення доньки Богдана Гембіка — Іванни — фотокіномистецтвом привело її в Київський Національний інститут культури і мистецтв, студенткою якого стала нещодавно. Як це прекрасно, коли музика, краса в душі людини. Ольга ЗАРІЧАНСЬКА. На фото: Богдан Гембік із створеною ним гітарою і юним музикантом Максимом Лебедем. Фото Миколи ЗІНЧУКА.
