Він будував храми у кожній душі

Валентина ХМЕЛЬОВСЬКА

Останнім часом його діставали тілесні недуги, але ще більше боліла доля України, рідної Волині, бо, не збираючи матеріальних багатств, він завше був її вірним сином. І, будуючи храм у душі кожного вірянина, на кого мав хоч найменший духовний вплив, заклав і підвалини величного храму Всіх святих землі Волинської. На жаль, не дочекався вхідчин — освячення, бо роботи там ще чимало. Тож мусять довершити ті, хто вважає себе послідовниками не за словом, а за чином.

Останнім часом його діставали тілесні недуги, але ще більше боліла доля України, рідної Волині, бо, не збираючи матеріальних багатств, він завше був її вірним сином.

Коли вчора повідомляла телефоном про сумну новину знайомому, він після гіркої паузи мовив: «Такі люди, як владика Ніфонт, не помирають, вони просто переходять в інший стан…» Та все ж нестерпно боляче, що його земний шлях виявився надто коротким. Народився 5 жовтня 1948 року в мальовничому селі з ліричною назвою Галина Воля, що в Старовижівському районі. Скроплена сирітськими слізьми, звідси й почалася його дорога до Бога. Бо мами Марії не стало у 20 літ, коли Василькові не було і року, а батькова зоря згасла у 1950–му. У важкі післявоєнні роки виховувати круглого сироту довелося бабуні Прісьці й тітці Анастасії. Рано пізнав смак селянської праці — орав, сіяв, косив, управлявся і з серпом, і з ціпом. А поза тим щиро молився, дотримувався постів, ходив до церкви, намагався осягнути ще дитячим розумом Святе Письмо, адже його опікуни були православними віруючими людьми. Чи не тоді доленосним карбом лягли на юне серце слова: «Одного прошу я у Господа, того тільки й шукаю, щоб жити мені у домі Господньому по всі дні життя мого, споглядаючи красу Господню та відвідувати святий храм Його» (Пс. 26.4).
Яким звивистим і тернистим був той шлях від сироти до митрополита — відомо тільки Всевишньому, але він пройшов його так гідно, що викликав повагу й захоплення у всіх, кому пощастило стикатися з ним. Господь обдаровував його не тільки силою молитви і мудрістю проповідника, а й талантом дипломата, керівника, учителя, наставника. Це з його ініціативи та за безпосередньої участі на Волині почали відбуватися грандіозні і вже традиційні різдвяні концерти для дітей–сиріт, а потім і благодійний фестиваль «Волинський благовіст», у якому брали участь не тільки церковні колективи, а й талановиті виконавці з різних куточків України. Кошти витрачалися на адресну допомогу потребуючим. А ще ж були і «Митрополича ялинка», і «Митрополича писанка», які владика організовував для дітей–сиріт та позбавлених батьківського піклування, і постійна співпраця єпархії із незрячими, людьми із вадами слуху та інвалідами–візочниками, для яких організовували спеціальні богослужіння, лекції, паломницькі поїздки.
Так багато хочеться сказати і пригадати, особливо — паломницьку поїздку на Святу землю у 2010 році. На жаль, через стан здоров’я вона була останньою для митрополита Ніфонта, але з яким пошанівком його зустрічали у Єрусалимі, якими пам’ятними на все життя залишаться відправлені ним нічні літургії у тамтешніх православних храмах. Але сьогодні всі слова — невиразні й бліді на тлі непоправної втрати. Волинь втратила не тільки свого Почесного громадянина, Волинь осиротіла. Та усвідомлення цього прийде згодом, коли життя поставить перед нами нові виклики.
А тим часом Волинська єпархія Української православної церкви повідомила, що прощання зі спочилим митрополитом Ніфонтом розпочалося відучора з 12–ї години. Попрощатися з владикою, який завершив свій достойний земний шлях, можна сьогодні у Свято–Покровському кафедральному храмі Луцька. Похорон митрополита відбудеться у п’ятницю, 24 березня, о 10 годині 30 хвилин на території храму.