Картини, «намальовані» різцем - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.67 € 31.37
Картини, «намальовані» різцем

Волинь-нова

Картини, «намальовані» різцем

Теми для них майстер–початківець черпає з природи

Євгенія СОМОВА


Картину відомого російського художника Віктора Васнєцова «Богатирі», написану на полотні, бачила не раз. А ось мешканець села Миляновичі, що в Турійському районі, Ігор Семенічев «намалював» різцем і стамескою на дереві. Дивишся на рельєфні фігури богатирів, коня Іллі Муромця, що трусить дзвониками та злісно коситься у бік ворога і, здається, кожен персонаж оживає. Дивуєшся, як зумів молодий майстер так вдало передати на дереві народних героїв, їхню силу і міць, відтворити дрібні деталі збруї коней.



« Різьбяр більше працює головою, ніж руками.»



«Богатирі» — одна з перших робіт Ігоря. Поряд на стіні — копія полотна художника Івана Шишкіна «Ранок у сосновому лісі». Обидві — дорогі серцю майстра. Тож розлучатися з ними не хоче. Серед улюблених і дипломна — «Козак Мамай», а також скульптури — розкрилений орел, підсвічник із левом, гарна дерев’яна ваза. Її оригінал зі скла хлопець побачив у сусідки, ще будучи учнем Ковельського профтехучилища №5, де навчався за спеціальністю «різьбяр», — і загорівся бажанням втілити у дереві. Матеріал довго не вибирав. Узяв, який потрапив під руку, — поліно осики. За кілька днів уже показав мамі (вона оцінює першою) готову роботу. Каже, що йшла швидко, бо дуже хотілося передати ту красу, яку побачив, не забути деталей.
На запитання, скільки часу витрачає на картину чи скульптуру, хлопець каже, що все залежить від того, що прагне відтворити. І, звичайно, від складності композиції. Буває, на обдумування її може піти місяць, а виріже за декілька днів. Скажімо, над картиною «Ранок у сосновому лісі» трудився всю зиму, бо в ній багато дрібних деталей.
Коли ми завітали до майстра, він працював — під стамескою усе чіткіше проступали обриси самки оленя з малям. Теми для робіт Ігор черпає з копій художніх полотен, легенд і, звісно ж, природи. На одній з його різьблених картин — лісове озеро, з якого піднімаються качки. Її хлопець підгледів у природи. Пам’ять зафіксувала побачене, рука перенесла на папір, а тоді втілила у дереві.
— Різьбяр більше працює головою, ніж руками. Перед тим, як приступити до роботи, обдумую композицію, малюю те, що хочу створити, а вже потім переношу на дерево, — ділиться секретами мій співрозмовник.
Майстер, підмітила, не відчуває комплексів перед канонами, сміливо і природно зображує у скульптурних творах як реальних персонажів, так і міфічних. Щоб втілити у дереві людину чи тварину, треба знати її анатомію. Тож, розповідає, коли вперше працював над конем, то раз у раз бігав дивитися на сусідського, який слугував натурою. Фотографував його в різних ракурсах — треба ж було передати максимально точно, щоб виглядав як живий. Тепер, зізнається, працювати легше, бо вже має комп’ютер. Тож не треба годинами чатувати, затаївши дихання, аби зафіксувати вподобаного птаха чи звіра. Знімки можна знайти в інтернеті й роздрукувати. До речі, всесвітня павутина є для Ігоря вчителем при створенні картин, інших виробів із дерева. Працює з липою, вона тепла і м’яка, легка для рук. Але найчастіше використовує вільху, осику, горіх. Різьблення його заспокоює, дає змогу реалізувати фантазії, відволіктися від буденної суєти. Зізнається, що коли побачить гарну колоду, без сучків, то відразу прикидає, що з неї можна зробити.
— Люблю працювати з деревом, відчувати його тепло, спостерігати, як воно оживає під руками, набирає нових форм, — каже різьбяр.
Творить переважно взимку, коли нема роботи на городі. Хлопець — мамин помічник. І його рук потребують і домашня живність, і поле. Тож намагається поєднувати красиве і корисне, використовувати кожну вільну хвилину для творчості. І мама розуміє його. Якщо Ігор працює, намагається зайвий раз не відволікати.
— Коли не було роботи з деревом, Ігор нудився, — розповідає Леся Павлівна. — А тепер не відірвеш від неї. Візьметься за різець — і забуває навіть про обід. Якби не покликала, то, певне, працював би голодний.
— Різьба для мене — відпочинок, — усміхається хлопець. — Та й час за роботою йде швидко.
Подаровані від щирого серця творіння рук майстра можна побачити в будинках односельчан, друзів. З’явилися і перші замовники, яким подобаються роботи Ігоря. І це додає йому впевненості й бажання працювати, удосконалюватися. І хоча на різьбярстві в селі великого бізнесу не збудуєш, Ігор трудиться із задоволенням. Хлопець робить перші кроки у світ мистецтва. І віриться, що здивує земляків цікавими виробами, бо має хист і прагне творити красу. А якщо людина по–справжньому чогось захоче, то обов’язково досягне мети.



«Богатирі» — як живі.



Зображене на папері Ігор втілює у дереві.



Ще трохи — і робота буде завершена.



Розкрилений орел — копія виробу закарпатських майстрів.