Резонанс 13.07.2017, 16:04

«Убивця Бандери теж носив вишиванку»

Надія Шабатура з Любомля вчилася у Львівському педагогічному інституті разом із Богданом Сташинським, а її чоловік Іван грав із ним в одному оркестрі

Сергій НАУМУК

«Буду честно помогать органам МГБ в их работе»
21 квітня 1950 року на станції «Львів — Підзамче» троє чоловіків у цивільному непомітно підійшли до юнака і за мить щезли з ним у залізничному відділенні МГБ. Органи мали компромат на студента фізмату Львівського державного педагогічного інституту Богдана Сташинського. Забрали його, аби вислати до білих ведмедів усю його родину.

Документи повністю спростовують міф про те, нібито Сташинського завербували, бо він їхав у потязі без квитка. Такий випадок дійсно був, але до вербування стосунку не мав.

Богдан Сташинський (псевдо «Тарас», «Олег», «Йозеф Леман») народився у селі Борщовичі під Львовом. Був завербований МГБ, став спецагентом і вбив лідерів ОУН Лева Ребета та Степана Бандеру, за що його нагородили орденом Бойового Червоного Прапора та фотоапаратом. Пізніше він втік у ФРН разом із дружиною–німкенею і здався тамтешній владі. Був засуджений до 8 років позбавлення волі за вбивства. Після виходу з в’язниці його доля достеменно не відома. Є інформація, що зробив пластичну операцію і переїхав жити у ПАР.

Нещодавно оприлюднені Службою зовнішньої розвідки України документи про убивцю Лева Ребета і Степана Бандери проливають світло на багато сторінок його життя. Підготовка до вербування почалася ще 12 квітня. Принаймні, цим днем датовані запити відділення МГБ станції «Львів — Підзамче» в МГБ Львівської області, чи є на обліку агентурно–інформативної сітки Богдан Сташинський. Мета перевірки — вербування.
За два дні прийшла відповідь від начальника Новояричівського райвідділу МГБ майора Уханова про те, що Богданових сестер Ірину та Марію Сташинських розробляють як учасників підпілля ОУН. Через п’ять днів надійшло агентурне донесення від інформатора Вербицького, який, вочевидь, жив у рідному селі Сташинських Борщовичі. Він повідомляв, що Сташинський дружить з кількома членами ОУН — Платоном Ощіпком, Мирославом і Ярославом Согорами, Михайлом Вітинським та іншими. Після їхніх зустрічей у селі зазвичай з’являються антирадянські листівки. Богдан щонеділі приїжджає у село з наповненим чимось портфелем.
20 квітня начальник відділення МГБ станції «Львів—Підзамче» майор Флусов вирішує, що необхідно завербувати Сташинського для розробки осіб, які проходять по агентурній справі №654, бо він має з ними зв’язок. Йдеться про вищеназваних Ощіпка, Согорів, Вітинського та ще Йосипа і Євгена Пенцків.
Розповідаю детально, аби читачі усвідомили: репресивна машина працювала сплановано. Тому до вербування пересічного студента, який був лишень симпатиком ОУН, підійшли дуже ретельно. Документи повністю спростовують міф про те, нібито Сташинського завербували, бо він їхав у потязі без квитка. Такий випадок дійсно був, але до вербування стосунку не мав. Про нього трохи нижче.
Допит Сташинського тривав чотири години: з 21.30 до 1.30 ночі. Хто зна, чи впливали на нього фізично, чи тільки тисли морально, але якщо вірити протоколу, то він усіх здав із манатками: хто, де й коли клеїв листівки чи збирав гроші для УПА. Власне, нічого іншого хлопці не робили. Студента зламали і 22 червня він дав підписку про співпрацю з органами МГБ. Сташинський став «Олегом».

«Дівчата до нього клинці підбивали, бо був барабанщиком»
Надія Оксентіївна Шабатура родом із Любомля. У 1949 році вона закінчила школу і вирішила вступати до Львівського педагогічного інституту.

Як тепер побачу, що хтось хизується вишиванкою, то мені аж недобре стає.

— Хіба ми тоді знали про якісь спеціальності? Поступали у педагогічний. З нашого класу троє пішло у педагогічний до Львова. У Луцьку функціонував тоді учительський інститут, де можна було здобути незакінчену вищу освіту. Навіть не возила документів, а передала їх. Бо на поїздку не було грошей. Батьки — колгоспники і заробляли копійки, — розповідає жінка.
Вона вчилася у Львівському педагогічному інституті на фізико–математичному факультеті у 1949 —1953 роках, коли там студіював науки і вбивця Бандери Богдан Сташинський.
— Він в оркестрі грав на барабані. Це був інститутський оркестр, але найбільше музикантів — з фізико–математичного факультету. Мій покійний чоловік Іван Шабатура теж грав. Може через те у мене опинилася фотокартка, яку я передала в Любомльський краєзнавчий музей. Хоча мого чоловіка на ній немає, — Надія Шабатура описує ту світлину. — Сташинський вчився, а потім його не стало. Де подівся, ми не знали. Не цікавилися. Часи були такі, що дай Боже витримати.
Тоді могли вигнати з вишу за одне слово. Пані Надія пригадала, як скликали збори факультету, на яких виключили студента з останнього 4–го курсу. Він якось з товаришами зайшов в їдальню. Хтось сказав: «Пахнуть щі». А той студент промовив: «То не щі пахнуть, то пахне український борщ». Цього виявилося достатньо, щоб хлопцеві пришили націоналізм. Хоча в меню дійсно значився український борщ. Щоправда, пізніше він поновився і працював директором школи.
— Ми знали, які дівчата до Сташинського клинці підбивали. Три їх компаніювали, вони були з нашого курсу і всі три східнячки: Ліля, Свєта, а от третю забула. Прізвищ не згадаю. Уже потім про одну ми так собі розмірковували, що її батько, напевно, був у КҐБ, — каже пані Надія.
Надія Оксентіївна пригадала, що фото, очевидно, 1949 чи 1950 року, бо на ньому є хлопці, які вчилися ще у Львівському вчительському інституті і отримували незакінчену вищу освіту. Всі жили в гуртожитку і знали один одного. Сташинський у ньому не мешкав, бо був із–під Львова.
Кілька років Надія та Іван Шабатури працювали на Львівщині. Якось жінка поїхала у Львів і зустріла там колишнього студента зі свого факультету.
— Він питає мене: «Ти знаєш, хто вбив Бандеру?» Відказую: «Та звідки». І тоді він каже: «Богдан Сташинський». Тобто, ми знали про це і то одразу після вбивства. Тоді «Голос Америки» слухали, хоч і не можна було, — розповідає Надія Оксентіївна.
Уже за часів Незалежності жінка читала книжку про вбивство Бандери. Її цікавило, чи правду казав знайомий, мовляв, Сташинський підібрався до Бандери, бо брат Богдана був схожий на нього і мав довіру в очільника ОУН. Але в книжці тільки побіжно згадано, що Богдан мав брата по батькові. Хоча насправді у жодних документах не зафіксовано, що Сташинський контактував із Бандерою.
— Тепер ходять у вишиванках і через те б’ють себе в груди. Одного разу було якесь свято, я не витримала і кажу одному біля церкви: «Знаєш що? Богдан Сташинський теж ходив у вишиванці», — емоційно каже пані Надія. — Бо тоді у них багато ходило. І в нас старші люди їх одягали. То не такі вишиванки, як тепер. Я пам’ятаю. Як тепер побачу, що хтось хизується вишиванкою, то мені аж недобре стає.

«В работе с нами конспиративен, дисциплинирован, исполнителен»
Уже 22 травня 1950 року за розробку агентурної справи «Сигналісти» Сташинському виплатили перші «30 срібняків» — премію розміром 150 рублів. Потім були й інші, а також відрядні та помісячне «утримання». «Олега» стали готувати до впровадження в боївку «Кармелюка».
Далі розповімо мовою документів. Ось про що йдеться у довідці на «Олега», підписаній заступником начальника відділення І відділу МГБ УРСР майором Кривцовим.
«За завданням МГБ у березні 1951 року через свою сестру Марію увійшов в бандбоївку «Кармелюка» і за розробленим ним особисто планом чекістсько–військова група «Кармелюк» та його бойовик «Борис» були ліквідовані.
Перебуваючи у банді, «Олег» вивчив азбуку Морзе і цим способом під виглядом переписки зі своєю коханою підтримував зв’язок із нашими органами, неодноразово підставляв банду під удари військових груп, видав кілька бандитських криївок. За даними «Олега», у 1950 році було арештовано та засуджено 6 учасників молодіжної ОУН.
«Олег» характеризується дисциплінованим, ініціативним, конспіративним та виконавським бойовиком, грамотний, має дуже хорошу пам’ять. За характеристикою оперпрацівника, старшого лейтенанта Чингіляна, у котрого «Олег» знаходився на зв’язку, видно, що «Олег» є чесним і добросовісним агентом–бойовиком, до завдань ставиться з усією серйозністю та відповідальністю.
Трупи ліквідованої у 1951 році банди «Кармелюка» були показані жителям села Миклашів (район дії «Кармелюка»), через яких стало відомо про те, що з числа цієї банди живим залишився тільки «Олег», якого запідозрили у співпраці з нашими органами. Причому, введення його в банду проведено за затвердженим планом, а про вивід ніхто й не подумав.
Дізнавшись про співпрацю «Олега» з органами, його рідні відмовилися від нього. Помітно, що агент «Олег», не маючи зв’язку з рідними, тяжко переживає. Основною пружиною у налаштуванні рідних проти нього є сестра Марія, яра українська націоналістка, колишня коханка і зв’язкова «Кармелюка».
Читаючи звіти, що їх «Олег» постачав своїм кураторам, вкотре дивуєшся: як він міг усіх зрадити?! Про сестер, батька, родичів писав так, ніби це зовсім чужі люди. Щоправда, просив, аби їх не репресували.
Тепер повернемося до випадку, коли Сташинський їхав «зайцем». У ніч на 29 січня 1952 року він їхав потягом із Заболотського району в Львів без грошей та документів. Кондуктор затримав його, бо Богдан був без квитка, і направив до міліціонера. Останньому «Олег» відрекомендувався, що працює в опергрупі МГБ, послався на прізвище начальника опергрупи. Після цього міліціонер відпустив його і дав вказівку кондуктору провезти без квитка.
Вважаю, цей випадок та ще те, що Сташинського затримали на залізничній станції, дав початок міфу про вербування через проїзд без квитка. Хоча, як було сказано вище, спецслужба серйозно готувала до цього навіть простого студента.
Та перевірки–перепровірки продовжувалися: емгебісти не довіряли своєму агенту. За Сташинським встановили зовнішнє спостереження. В оперативних даних за «Гімназистом» (під цією кличкою він проходив в оперативників) вдалося знайти деякі відомості, що підтверджують інформацію Надії Шабатури.
Так, 2 січня 1951 року «о 18 годині «Гімназист» вийшов з гуртожитку, пройшов на площу Пруса, сів у трамвай №1, що підійшов, доїхав до вулиці Щорса, де на ходу вийшов із трамвая. Пройшов на вулицю Енгельса, де зайшов у будинок №32, квартиру встановлюють». Як пізніше дізналися емгебісти, у ній проживав із сім’єю полковник, начальник військової кафедри у Львівському державному інституті фізкультури Костянтин Лузін. Його донька Ліда цілком можливо була однією з тих дівчат, що підбивали клинці до Сташинського (Надія Шабатура назвала її Лілею). З пізніших документів відомо, що Сташинський підтримував оперативний зв’язок з МГБ, у тому числі і через Лідію Лузіну.
Зберігся в архіві СЗР і перелік осіб, з якими «Олег» зустрічався у Львові. Серед інших там зафіксовані: уродженка Грузії, третьокурсниця Лідія Лузіна, уродженець Волинської області, першокурсник Яків Копитко, уродженець Львівщини, другокурсник Іван Шабатура (чоловік Надії Оксентіївни).
Про «львівський» період діяльності Богдана Сташинського варто додати, що він був задіяний у справі «Берлога» (її відкрили проти керівників ОУН — УПА). У переліку виплачених коштів агенту «Олегу» за 1950—1952 роки — 21 грошова винагорода на загальну суму 4555 рублів за «выполнение задания по агентурному делу №74 «Берлога». Наприкінці 1952 року Сташинського направили у Київ. «Олег» став «Тарасом». Але це вже інша історія.