І навіть 86-річна барабанниця зіграла за гарний врожай (фото, відео)

Людмила ВЛАСЮК

День початку жнив був дуже важливим для наших предків. Йшли на ниву зі співами, дякували землі за жито-пшеницю і просили погоди й Божого благословення — в добрий час почати зажинки і закінчити з хорошим урожаєм. Свого часу бабуся, навчаючи мене в’язати снопи, говорила: «На землі немає нічого святішого за хліб». І ці слова звучали з її вуст, як молитва. А ще вона казала, що корінням вросла у свою землю, як той на ниві колосочок. Хліб для мене завжди пахне дитинством і материнськими руками. Із трепетом пригадую, як ненька ворожила над кожною хлібиною. Який п’янкий аромат йшов із печі і яке ж то було свято для моєї дитячої душі! Тому зажинки сприймаю по-особливому і під час фестивалю з радістю спостерігала, як широкою дорогою мчали коні з жовто-блакитними стрічками, а люди на возах натхненно виводили українські пісні. Той спів, протяжний, дзвінкий, розлягався довкола, прославляючи врожайні ниви, осяяні сонцем.

Ховаючись під парасольками від сонця, гості спостерігали за цікавим дійством.

У ці важкі часи нам потрібно опиратися на свої звичаї, які завжди єднали людей. Ми зможемо відбудувати сильну Україну, якщо пам’ятатимемо, хто ми є, і віритимемо у свої сили.

Відзначити одне з найвищих свят — свято хліба — зібралося чимало людей. Організатори дійства прагнули показати, з яким трепетом предки торкалися першого колоска і зажинали перший сніп, а ще — передати молодому поколінню споконвічне почуття поваги до хліборобської праці. На фестиваль завітали фольклорні колективи, музики з Ковельського та Старовижівського районів, функціонувало містечко народних умільців, проводилися майстер-класи з гончарського мистецтва, лозоплетіння, виготовлення ляльок-мотанок. Гості свята могли побачити показові виступи майстрів козацьких бойових мистецтв, скуштувати смачного кулешу. А по той бік дороги під високим небом під подих літнього вітерця шепотіло казку золоте колосся.
Саме на цьому місці сходяться межі п’яти сільських рад, тож захід був велелюдним — тут зібралися мешканці довколишніх сіл, представники місцевої і районної влади, а також агропідприємств — спонсорів етнофестивалю: Валентин Чернецький — очільник товариства «Ратнівський аграрій», Леонід Самчук — директор ТзОВ «Облапське», Олександр Дричик — керівник фірми «Соломія плюс», Іван Смітюх — директор ТОВ «Ковельський хлібокомбінат». Головним натхненником свята стала Ніна Байчук — викладач Ковельського економічно-промислового коледжу Луцького національного технічного університету.
— У селі Грабове з ініціативи настоятеля місцевого храму отця Миколи щорічно проводиться свято зажинок, — зауважує жінка. — Люди виходили на лан і минулого року, священик відслужив молебень. Ну а задум такого масштабного фестивалю виник ще на Різдво під час відвідин Доротища, куди приїхали представники із Донеччини. Ми наколядували одне одному любо й щиро і дощів, і радощів, щастя й миру і дали обіцянку, що зберемося у жнива.
Місцеві жителі свято бережуть старовинні традиції: збирають давні ужиткові речі, записують легенди, пісні, навчилися їх співати, відтворювати в діях. Вони перейняли від старшого покоління ціле дійство. А ще селяни вірять: ці обряди допоможуть зібрати гарний врожай, бо природа відчуває людське слово, яке золотою ниткою йде з глибини віків, воно додає сили і витривалості колосочкові, щоб його зібрали людські руки.
— Мета таких етногостин — повернути волинян до народних традицій, залучити якомога більше зацікавлених осіб до нашої самобутньої культури. І це спрацювало: людей ваблять подібні заходи, вони з радістю беруть у них участь, — додає голова Ковельської районної ради Андрій Броїло. — Водночас таким заходом ми хочемо привернути увагу до того, що основним засобом виробництва є земля. Дякую аграріям обох районів, які орендують тут поля, допомагають селу у різних соціальних проектах. Зажинки — не лише данина традиціям, це можливість живого спілкування.

Радіє Микола Абрамчук, що передав любов до гончарського мистецтва і синові.
Того дня просто під відкритим небом лунали народні пісні, були запальні танці та заворожував багатий колорит українського національного вбрання. Для символічного почину жнив обрали ниву, відслужили молебень, аби урожай був добрим, аби стихії не зіпсували його й дали хліборобам вчасно зібрати зерно. А далі місцеві господині показали, як треба жнивувати по-народному, з піснями, косами та серпами.
Гості свята мали змогу милуватися витворами місцевих умільців, відкривши для себе світ народного мистецтва. Цікаво було поспілкуватися із 79-річним Василем Талашком у вишиванці 1930-х років, яку носив ще його батько. Дивувала запальна музика 86-літньої барабанниці Євгенії Ісюк із Грабового, котра не розлучається з інструментом з юності. Олена Місюра з Доротища привезла ляльки-мотанки, які репрезентують українські традиції в Італії, Польщі, Білорусі, а цього дня її вироби придбала родина із Франції. Валентина Гутієрес родом із цих місць, її синові та чоловікові дуже сподобалися українські пісні, хоча розмовляють вони лише іноземною. Василь Хилук із Грабового дивував старовинним жорном, чоловік переконує, що дехто ще й зараз його використовує, аби змолоти зерно на борошно. Хтось із жінок навіть жартома викрикував: «Зараз і пирогів напечемо!» Микола Абрамчук та його син Назар із села Стеблі вже п’ять років займаються гончарством, тож представили вироби з глини. З міста Ковеля на свято завітав колектив «Родинонька», у складі якого — українці, білоруси та росіяни. Учасниця гурту Тетяна Балецька розповіла, що вони кілька днів тому повернулися з Польщі, де були на фестивалях і пісні, і смаку, а сьогодні щиро радіють, що народні традиції відроджуються на Волині.
— За всіма негараздами та клопотами ми забули багато гарних традицій, — зізнається Іван Смітюх. — І сьогодні відновлюємо зажинки, які раніше проводили в кожному селі. Так люди готувались підбити підсумок нелегкої річної праці.
Чимало клопітних днів проходить у селянина, аж поки наллється соком зерно і схилиться колос під його вагою, поки віддасть матінка-земля свій найбільший скарб — хліб. Добре, що є люди, які піклуються і про врожай, і про відродження славних традицій. У ці важкі часи нам потрібно опиратися на свої звичаї, які завжди єднали людей. Ми зможемо відбудувати сильну Україну, якщо пам’ятатимемо, хто ми є, і віритимемо у свої сили.