ОНУК ПРИВІВ ВБИВЦЮ У ХАТУ БАБУСІ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.99 € 32.34

ОНУК ПРИВІВ ВБИВЦЮ У ХАТУ БАБУСІ

Уже темніло, коли Ганна Ревук разом із своїм співмешканцем та старим батьком повернулася автобусом з Володимира-Волинського додому, у Нововолинськ...

ХТО СТРІЛЯВ У СТАРУ ЖІНКУ?
Уже темніло, коли Ганна Ревук разом із своїм співмешканцем та старим батьком повернулася автобусом з Володимира-Волинського додому, у Нововолинськ. Проживали всі вони на вулиці Нестерова у власному будинку. Співмешканець ніс дві важкі торби з покупками, дочка вела під руку старого батька. Вона відчинила хвіртку й усі зайшли на подвір’я.
Співмешканець поставив торби біля порога.
— Чому в хату не несеш?— запитала Ганна.
— Дай віддихатися... Вважаєш, що вони легкі?
Ганна подивилася на літню кухню. У вікні горіло світло.
— Не спить ще мати, певне, нас чекає,— сказала Ганна.
Вісімдесятирічна Анастасія Ревук завжди ночувала в літній кухні. Казала, що там їй краще, ніж у будинку разом з усіма. Мовляв, вона нікому не заважає і їй ніхто.
Ганна попрямувала до літньої кухні. Відчинила двері, переступила поріг.
— Мамо, що ви тут так пізно робите? Чому не спите?— гукнула голосно.
У відповідь — мовчання.
Ганна зробила кілька кроків до других дверей, котрі також виявилися відчиненими. Там була невеличка кімната, де стояло ліжко старої. Майже біля дверей побачила матір. Та лежала на підлозі догори обличчям. Ганна кинулася до неї:
— Мамо, що сталося? Вам погано?..
Анастасія не відповідала.
— Знепритомніла,— прошепотіла сама до себе дочка й схилилася над матір’ю. Тільки тепер помітила, що в неї шия та груди залиті кров’ю. Кинулася на подвір’я.
— Степане, йди-но подивися. З матір’ю щось трапилося. Лежить на підлозі закривавлена й непритомна.
— Може, впала та вдарилася... Хіба старій багато треба?— буркнув співмешканець й побрів до літньої кухні.
За ним пішла й Ганна.
Степан оглянув Анастасію, поворушив її.
— Твоя мати мертва. Хтось її вбив. Бачиш, яка рана на шиї... Ходімо потелефонуємо у міліцію та “швидку допомогу”...
Автомобілі “швидкої допомоги” та Нововолинського міського відділу внутрішніх справ прибули через кілька хвилин. Лікар підтвердив, що Анастасія Ревук мертва. Працівники міліції сказали, що бабуся вбита пострілом з вогнепальної зброї, найвірогідніше, з рушниці. Вони оглянули також літню кухню, кров на підлозі, в кількох місцях помітили чиїсь відбитки пальців. Виявили в старої під пахвою гаманець з кількома гривнями. Потім опитали дочку та її співмешканця, найближчих сусідів.
— Бабуся часом ні з ким не конфліктувала?— запитав один з працівників міліції. — Ворогів не мала?
— Які там конфлікти? Вона з подвір’я майже не виходила,— схлипнула дочка. — Не знаю, кому потрібна була її смерть. Все життя вона промучилась і померла в муках.
ДО БАБУСІ ЗА ГРОШИМА
Юрій Шкликов прийшов вранці до свого друга Сергія Пословського, котрий проживав на вулиці Чехова. У квартирі матері не було, й Сергій запропонував:
— По сто грамів горілки вип’ємо?
— На честь чого?— запитав Юрій.
— Сьогодні ж субота... Хіба забув?
— Наливай...
Пословський витяг звідкись недопиту пляшку. Перехилили по дві чарки.
— А що далі будемо робити?— запитав Шкликов.
— Погуляємо по місту.
Друзі гуляли по Нововолинську не довго. Зупинились біля одного з гастрономів. Купили пляшку горілки.
— Де вип’ємо?— запитав Юрій.
— Ходімо у бар, де була колись їдальня шахти № 3,— порадив Сергій.
— Можна й туди. Там затишно.
У барі хлопці сиділи довгенько. Не поспішаючи, смоктали горілку. Поспішати не було куди. Обидва ніде не працювали. Та й була ж субота. Коли допили пляшку, з бару не пішли. Сиділи, розмовляли. Примітили двох старших чоловіків, котрі також чаркували.
— Давай підсядемо до них, може, пригостять,— порадив Пословський, уже заплітаючи язиком.
— Спробувати можна...
Незнайомі чоловіки налили п’яничкам по чарці-другій, ще трішки погомоніли й пішли з бару.
— А куди тепер рушимо?— подивився на друга Юрій.
— Певне, розійдемося по домівках. Ні в тебе, ні в мене грошей немає.
Хлопці попрямували до виходу. Уже коли йшли вулицею, Шкликов сказав:
— Сергію, у мене з’явилася ідея.
— Невже?
— Ходімо до моєї бабці Анастасії. У неї гроші є. Вона мені позичить.
— А йти далеко?
— На вулицю Нестерова.
— Тоді пішли.
Баба Анастасія Ривук дала онукові п’ять гривень.
— Я поверну,— пообіцяв Юрій.
— Де ж ти їх візьмеш?
— А то вже моє діло...
Пословський та Шкликов знову зайшли у бар, що в магазині “Універсам”. Але що там було робити з п’ятьма гривнями? Облизали по чарці й вийшли на свіже повітря. Уже темніло.
— Ходімо знов до моєї баби Анастасії,— сказав Юрій. — Заберемо у неї гроші.
— А вони у неї є?— здивувався Сергій.
— Чому ж немає? Отримує пенсію. А ще під час війни вона працювала в Німеччині. Тепер, як остарбайтеру, їй прислали чотириста американських доларів. Вона їх десь сховала. Отож, і заберемо.
— Вона добровільно їх не віддасть.
— Силою візьмемо. Нащо старій бабі стільки грошей?..
— Вулиця Нестерова далеко?
— Візьмемо таксі.
ПОСТРІЛ З ОБРІЗУ
Хлопці зупинили таксі-іномарку.
— Вам куди?— запитав водій.
— На вулицю Нестерова.
По дорозі заїхали до Пословського. Той витяг з-під дивана двоствольний обріз мисливської рушниці.
— А це навіщо?
— Якщо баба не даватиме грошей, налякаємо.
— Дивися, бо із зброєю не жартують.
Таксист зупинився біля хати, на яку вказали пасажири.
— Зараз ми візьмемо гроші й з вами розрахуємося,— сказав Пословський...
Двері в баби виявилися замкненими, але Шкликов спробував пролізти у вікно. Баба почула й відчинила двері. Стояла, спираючись на палицю. Пословський і Шкликов зайшли в літню кухню.
— Де всі ваші родичі?— запитав Шкликов.
— Не знаю... Кудись поїхали. Ось-ось мають повернутися.
— Бабо, давай нам гроші,— наказав Пословський.
— Де в мене гроші?
Пословський витяг з-під куртки двоствольний обріз, спрямував його в груди старій.
— Давай гроші.
— Чого ви причепилися? Завтра будете відповідати.
Пословський натиснув на гачок. Бабуся впала. Сергій розірвав її нічну сорочку біля грудей, почав шукати гроші. Грошей не знайшов.
— Тікаймо звідси!— сказав Шкликов.
Коли вибігли на вулицю, таксиста теж не було. Він, певне, почувши постріл, втік.
Вбивці добиралися додому пішки. Через два дні Шкликов знову зайшов до Сергія.
— Що чути?— запитав Пословський.
— Нічого особливого... Вбивць баби шукають, але ми поза підозрою,— пояснив Шкликов.
Аби замести сліди, Пословський та Шкликов через два дні поїхали в Польщу на заробітки.
Бандитів і вбивць почали розшукувати. Проти обох були порушені кримінальні справи.
Бандитів затримали. Під час допиту недавні друзі по чарці звалювали всю вину один на одного. Кожен хотів уникнути відповідальності. Пословський доводив, що стріляв у свою бабу онук. Проте суд, проаналізувавши допити свідків, врахувавши судово-медичні експертизи, прийшов до висновку, що Анастасію Ревук вбив Сергій Пословський. Про це свідчили не лише відбитки пальців, залишені в літній кухні баби Анастасії, а й чимало інших доказів.
Виявилося, що обріз Пословський купив в одного із жителів Нововолинська за сто гривень. Сховав його. Але відомо, що зброя, котра таємно зберігається в хаті, рано чи пізно вистрілить. Так сталося й цього разу. Тим більше, що вона потрапила до злодіїв, які вже раніш мали справу з правосуддям, проте ніяких висновків для себе не зробили. Вирішили, що гроші можна отримувати, не тільки працюючи на виробництві, а й злочинним шляхом. Двадцятичотирирічний онук зважився пограбувати навіть рідну бабусю. На це його штовхнув алкоголь. Фактично Юрій привів у її хату смерть.
За злочин мусить бути кара. Апеляційний суд області засудив Сергія Пословського на вісім років позбавлення волі, Юрія Шкликова – на шість. В обох конфісковано все належне їм майно.
Загубили хлопці свою молодість, ніби продали комусь чи викинули на смітник. Довго доведеться визирати з-за грат. Якщо й вийдуть колись на волю, то одному вже буде тридцять чотири роки, другому — тридцять. В такому віці людина повинна мати сім’ю, дітей, роботу, друзів. Життя треба буде починати спочатку. А як?..
Борис ПЛАХТІЙ,
Володимир КАЛИТЕНКО.