«Ні, я українець і таким залишуся»

Алла БУБНЮК.

Кожного разу, буваючи на прабатьківській землі у с. Набруска, Софія Музика вкотре вертається думками у далеке дитинство і юність, і вкотре низько вклониться землі, яка викохала найважливішу у її житті людину – батька Леонтія Гавриловича Голодюка.
Про батька Софія Леонтіївна може розповідати годинами, і кожне слово – сплав дочірньої любові й гордості.
- Мій батько народився 1889 року у с. Набруска (тоді Камінь-Каширського повіту) у простій селянській багатодітній сім’ї. Мав трьох сестер і брата. Сім’я жила по сусідству із ксьондзом, якому мати допомагала по господарству. Думаю, саме ксьондз налаштував батьків на те, аби всі їхні діти здобули освіту, - розповідає Софія Леонтіївна.

Пам'ять про Леонтія Гавриловича не лише свято шанують в родині, його фото і речі експонуються у Маневицькому краєзнавчому музеї.

У 1912 році Левка (так називали його в сім’ї) призивають на службу до російської царської армії, звідти направляють навчатися у Брест-Литовську військову медично-фельдшерську школу.
Перша світова війна застала Леонтія Голодюка в Галичині, де він служив у складі 7-го Кінсбургського драгунського полку 7-ої кавалерійської дивізії.
У 1918 році кавалером Георгіївських хрестів повертався додому. Сльози блиснули на очах бравого вояка, коли замість привітних стін батьківської хати побачив згарище (село при відступу спалили австрійці). Леонтій вирішив їхати до сестри Дарії, яка на той час проживала у с. Антонівка неподалік станції Рафалівка. Саме завдяки чоловікової сестри, що працював машиністом паровоза, хлопець познайомився із сімнадцятилітньою Парасковією, донькою стрілочника. На час знайомства Леонтій уже працював станційним фельдшером, а його майбутня дружина закінчувала школу в Сарнах. Обвінчалися молоді 1929 року у церкві с. Полиці Рівненської області.
- Мама розповідала, що після одруження батька викликало начальство і запропонувало за добру роботу прийняти польське підданство, - розповідає Софія Леонтіївна, - однак батько навідріз відмовився: «Ні, я українець і таким залишуся».
Молоде поружжя вирішує їхати у Набруску, де зводять невеликий будиночок, у якому згодом народжуються четверо доньок, п’ятим народився довгоочікуваний син, який, на жаль, помер малолітнім.
Леонтій Гаврилович продовжує лікувати людей, працює фельдшером у селах Великий Обзир та Полиці, а дружина займається домашнім господарством, виховує доньок.
Картина з раннього дитинства Софійки: у школі свято, на яке запрошене й подружжя Голодюків, адже дружать із польським учителем. Весело грають троїсті музики. Парти зсунуті під стіни, в класі – танці. Сільська молодь завзято тупотить саморобними постолами, а її мама на підборах-шпильках, у гарній сукенці – в парі з татком. Дитяче серце розпирають гордощі: мої батьки – найкращі!
Війна 1941-1945 років запам’яталась Софії не лише бомбардуванням, пожежами та пораненими, яким батько надавав допомогу, але й вперше побаченим музичним диво-інструментом, на якому так вправно грав німецький солдат і на який збігалася подивитися вся сільська дітвора. Софійка, яка змалку дуже любила співати, заворожено розглядає блискучі кнопки. Потім вона дізналася, що цей інструмент називають баяном.
Під час війни до фельдшера Голодюка за медичною допомогою зверталися і партизани, і вояки УПА. Не відмовляв нікому, бувало, що ставив на ноги безнадійних.
З 1944 року, після визволення території Маневицького району від німецько-фашистських окупантів, Леонтій Гаврилович працює лікарем-фельдшером у поліклініці. Цей рік був дуже важким для сім’ї: дружина Парасковія Григорівна чотири місяці провела в лікарні – черевний тиф дав ускладнення.
- Господь дав так, що мама одужала, а батько, який вилікував і врятував сотні людей, довго хворів на виразку шлунка, а помер 1949 року в Луцькій лікарні після операції (крововилив у мозок), - гірко зітхає Софія Леонтіївна.
Леонтій Голодюк помер 1 листопада, а сім’я отримала повідомлення аж через 16 днів: такий тоді був зв'язок. Похований у Луцьку. Сама Парасковія Григорівна дожила до 1989 року і пішла у засвіти 86-річною.