Найважче після поверненення із зони АТО бачити збайдужілі погляди
З початку збройного протистояння на Сході держави її незалежність боронив Михайло Шмига із Маневиччини. Війна пройшла стежинами його долі, залишивши глибокі сліди на серці. Ще й зараз йому сняться страшні сни воєнного лихоліття, понівечений і чорний від диму Донбас
- Власта КРИМСЬКА
- Коли тільки повернувся, ці сни переслідували кожної ночі, - говорить Михайло. – Кілька днів тому знову наснилося, як розстрілюють наших хлопців. Нерви підірвані, отримав контузію, мучать головні болі.
Найважче після часу, проведеного в окопах та на блокпостах, бійцям бачити збайдужілі погляди людей.
Михайло потрапив у мінометну батарею 51 ОМБР весною 2014 року. За шість місяців військової служби пройшов Маріуполь, Виноградне, Докучаєвськ, Оленівку, Степанівку, Григорівку, Петровське. Повістку отримали чимало чоловіків, однак він єдиний з села став на захист своєї країни.
- Я не ховався, хоча було страшно, - продовжує Михайло. – Спочатку сказали, що викликають на десять днів, нібито на навчання. Медичну комісію ми пройшли за лічені хвилини. На полігонах нас фактично нічого не вчили, згодом відправили на Схід ешелони з технікою. Коли виїхали в дорогу, ніхто із нас не допускав думки, що може не повернутись…
Дивилась на Михайла і бачила, як він хвилюється, як перебирає пальцями, як ховає зрадливі сльози на обличчі. А на руці - жовто-блакитний браслет, як свідчення того, що Україна живе в його серці. Незважаючи на ті численні втрати і понівечені долі там, на передовій.
- Для мене головне, щоб хлопці повернулися звідти живі, - наостанок говорить Міша. – Хочеться просто жити і радіти сонцю на мирному небі.
У них загострене почуття справедливості: країну люблять, але державних чиновників зневажають. Тих, хто відправив їх в горнило смерті.
