Ніна Кондратюк тримає вдома понад 100 собак і котів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.21 € 30.92
Ніна Кондратюк тримає вдома понад 100 собак і котів

Волинь-нова

Ніна Кондратюк тримає вдома понад 100 собак і котів

«Я можу не мати що їсти, а вони будуть завжди нагодовані», — говорить жителька села Здовбиця Здолбунівського району Рівненської області

Катерина ЗУБЧУК



«Не могла спокійно дивитися, як гицелі відстрілювали бездомних домашніх тварин»
Після цього відрядження на душі у нас було якось моторошно. Те, що довелося побачити на обійсті у Ніни Леонідівни, неможливо однозначно оцінити. Уявіть собі: безліч собак, які місять лапами багнюку після осіннього дощу, навперебій голосно гавкають. А ті, що у вольєрі, спинаючись на сітку, дивляться з сумом чи з надією: може, знайдеться для них господар і забере з цього гурту? Власне — з неволі. А тут ще наш фотокореспондент Олександр Дурманенко, камера якого фіксувала миті із життя собак і котів, під враженням видовища не для тих, у кого слабкі нерви, каже:



Діти, які ставали свідками розправи гицелів над собаками, кричали, вищали...



— Цікаво, що ви напишете про побачене?..


І далі міркування з приводу того, чи ж варто влаштовувати для бездомних тварин таке гетто, а для себе (мова йде про господиню обійстя) — муку. Це ж собаки і коти, по суті, витіснили хазяйку з її хати.
А я спочатку, як тільки ми зустрілися з Ніною Леонідівною, у якої таке незвичайне господарство, знала, що розповідь буде насамперед про жінку, в якої навдивовижу добра душа. Людина байдужа за таке не візьметься...
Чотири роки тому Ніна Кондратюк перебралася зі Здолбунова, де мешкала багато літ, у село Здовбицю, що поряд із райцентром. Змінила місце проживання найперш через те, як випливало із почутого від неї, що у квартирі «на поверсі» було важкувато з підопічними. Жінка одинадцять років піклується про бездомних тварин, і вже на той час у неї було понад десяток собак, стільки ж котів. З чого починалося? Коли про це зайшла мова, Ніна Леонідівна сказала:
— А з того, що не могла змиритися з тим, як гицелі серед білого дня стріляють собак. Пригадую, люди непритомніли, коли бачили те дикунство, — до них «швидку» інколи доводилось викликати. Діти, які ставали свідками розправи гицелів над собаками, кричали, вищали... Я і такі ж, як я, жительки Здолбунова почали добиватися, щоб хоч удень не влаштовували «полювань». Тоді вночі стали стріляти. І ми взялися бездомних тварин рятувати.
Одне слово, маючи добру душу, почала Ніна Кондратюк підбирати собак і котів, які опинились на вулиці. А що у міській квартирі, як сама жінка сказала, з підопічними було важкувато, та ще й сусідам «завжди все заважає», то й вирішила продати це помешкання й купити у Здовбиці житло (на той час вона вже була на пенсії — за спеціальністю інженер-конструктор, до речі, але працювала в соціальній службі).
— Разом з іншими волонтерками, — розповідає Ніна Леонідівна, — ми добилися дозволу на стерилізацію собак і котів, займалися цим першими в Рівненській області. Я їх виходжувала після операції. Он, бачите, песики з «кліпсами», то вже стерилізовані. І якщо зауважите у Здолбунові собак із такими позначками, то це все мої підопічні. Повертаємо їх на старе місце по можливості. А якщо не вдається, бо не хочуть люди, тоді чотирилапі залишаються у мене. Дівчата-волонтери виставляють їхні знімки в інтернеті — шукають для них господарів. Буває, знаходяться добрі люди. І син мені допомагав, поки не женився і не переїхав у Білу Церкву.
На сьогодні у Ніни Леонідівни більше 50 котів і понад 70 собак. Це число, звичайно, приблизне, бо воно щодня міняється. Хтось телефонує їй і каже, що треба забрати бездомну тварину, а хтось просто через огорожу перекине у двір — роби що хочеш. І напередодні нашого приїзду, як дізнались, добавилося троє щенят.
Ось вони, ці цуценята: всіх жінка не могла взяти на руки — вийшла лише з двома. Дуже милі, голубоокі, вони ніби позували перед камерою, сподіваючись, що їх побачать і заберуть, як кажуть, у добрі руки...



«Хтось перев’язав собаці горло дротом і кинув у каналізаційний люк»
Усіх підопічних ми не змогли побачити, бо доступитися до них може тільки хазяйка, як вона сама каже. Зокрема, котиків сфотографували лише у вікні однієї з кімнат. Вони ніби розуміли, що ними зацікавилися, і демонстрували перед камерою свою милу ніжність. Собаки — в основному дворняги. Але трапляються й породисті. Такі, що свого часу вірою і правдою служили господарям, а потім стали їм не потрібними. Одного такого «непотрібного» Ніна Леонідівна вивела з-за огорожі. З вигляду — німецький мисливський дратхаар. Виявляється, господар перев’язав йому горло дротом і кинув у каналізаційний люк поблизу Здолбунівського цементного заводу. Певно, думав, що пес уже мертвий. А люди йшли мимо і почули гавкіт. Врятували тварину. Так у Ніни Леонідівни з’явилась ця Найдена. Дівчата-волонтерки у соцмережах зверталися до цього душогуба з надією, що відгукнеться господар собаки, як дізнається, що вона вижила. Але де там: хто зізнається, що так вчинив зі своїм вихованцем після того, як той зістарився?



Єдина моя мрія — аби у Здолбунові був притулок для собак і котів.



— А що стара собака, — каже Ніна Кондратюк, — то це видно по зубах. Але ж яка вона розумна! До речі, дуже боялася влітку грози — аж через огорожу перестрибувала, коли блискало і гриміло. Очевидно, у неї погані асоціації з такою погодою — може, під покровом дощової ночі господар розправлявся з нею?..
Ніна Леонідівна розповідає, що погрупувала собак — за характером підбирала однакових, щоб не кусалися, бо ж можуть і порвати одне одного. А є ж тут і цуценята.
— Недавно мені мамочок з виводками підкинули, — розповідає жінка. — Всього аж 13. Так розпорядився директор Здолбунівського геріатричного будинку: водій цього закладу привіз ящик із дорослими собаками й цуценятами і кинув, не сказавши нічого, не спитавши. Хоч би з таким «подарунком» якесь придане було — бодай кілограм крупи. Я дорослих тварин стерилізувала, і хай би їх забрали назад. Вони ж для людей на візочках, які живуть у геріатричному будинку, — розрада, як мені здається. Але бачу, що вже ніхто не приїде за цими тваринами. Будемо шукати для них господарів. А 19 вересня зі Здолбунова люди зателефонували і розповіли, що у будинок забігла собака і буде родити. Звичайно, я сказала їм, щоб привозили до мене. А що робити? Шестеро цуценят привела Рижка. Так і розростається сімейство моїх підопічних.



«Скільки матиму сили, стільки про них піклуватимусь»
Того дня, коли ми зустрілися з Ніною Кондратюк, було ще тепло.
— Прошу Бога, щоб зима затрималась, бо ж сплю у бесідці (з хати мене мої підопічні витіснили). А вже як морози настають, то перебираюся у кухню. Гріюся біля казана, в якому варю кашу собакам. Ще як виключу газ, то тепло пару годин тримається. А потім вже до ранку зубами цокочу.
Дев’ять відер каші, здобреної олією, якимись фляками, готує жінка собакам на сніданок. А на вечерю, як каже, до 20 кілограмів м’ясних продуктів треба — купує кістковий фарш, курячі голови, лапки... Раніше на день треба було на харчі підопічним 200 гривень, а зараз і в 350 важко вкластися (це, не рахуючи круп, які завжди є, куплені про запас). Виручають волонтерки зі Здолбунова, які шукають спонсорів.
— Я можу не мати що їсти, а собаки і коти будуть завжди нагодовані, — каже Ніна Леонідівна. — Як грошей нема, то мені в магазині і в борг дають, знають, що розрахуюся.
А ось як надовго вистачить терпіння клопотатися таким «зоопарком»? На це у жінки готова відповідь:
— Скільки матиму сили, стільки буду про них турбуватися. Єдина моя мрія — аби у Здолбунові був притулок для собак і котів. Вже й територію навпроти цементного заводу нам влада пообіцяла виділити. Але поки що далі обіцянки справа не йде.
Неважко уявити, скільки це грошей треба, аби створити притулок. Навіть якщо ділянку виділять, то це ж тільки початок. З приводу цього Ніна Кондратюк говорить:
— Кіоски «Союздруку» без діла стоять. Я пропонувала їх віддати під тимчасове житло для домашніх тварин. Це було б на перших порах вирішенням проблеми. Спонсорів є чимало. Зокрема, й за кордоном. Ми виходимо на Німеччину, Голландію, Данію. Але бачимо, що ніякий благодійник не дасть грошей на будівництво притулку, поки не буде землі. Якщо є обгороджена ділянка — тоді інша справа (видно, що не якісь аферисти, ласі на легку наживу, шукають кошти).
Ніна Леонідівна розповіла про казковий, як вона сама висловилась, випадок:
— Одного вечора приїхала до неї молода дівчина: «Я хочу подивитися на ваших собачок». Побачила вона моїх підопічних, заодно й огорожу, яка ходуном ходила, і сказала: «Я вам привезла гроші». Три тисячі гривень дала, навіть не назвавшись. Зате тепер уже двір надійно огороджений.
А з приводу того, як же жителі вулиці ставляться до такого сусідства, жінка мовила:
— В очі нічого поганого не чую, а позаочі — хто його знає, що кажуть.
І пригадала навздогін цим словам:
Якось ветеринар, який забирає собак на стерилізацію, переповів мені почуте від однієї пані-сусідки. А говорила вона ось що: «Твоя Нінка здає собак на біляші». Ти трудишся над кожною живою істотою, витягуєш її з недуги — а тут таке хтось вигадує. Прикро, але я прощаю — Бог кожному суддя.



Дворик, за огорожу якого «зазирнула» лише фотокамера.



Може, хтось побачить підопічних Ніни Леонідівни і забере з великого гурту.



Хтось викинув цих песиків на вулицю...



Ось та хата, що стала притулком для братів наших менших.



Наймолодший виводок, якому ще й місяця немає.



За цим вікном котяче життя, якого ми так і не побачили.