26 грудня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла постанову про визнання святковими і вихідними днів Різдва, Великодня і Трійці...
26 грудня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла постанову про визнання святковими і вихідними днів Різдва, Великодня і Трійці. П’ятнадцятий рік ми офіційно відзначаємо ці великі свята. На той час цей документ і справді мав революційний характер. Керувала “єдина і спрямовуюча”, ще існував СРСР, в парламенті домінувала червона більшість. Той день був помітною подією першого року роботи Верховної Ради і став початком духовного протверезіння суспільства, пригніченого офіційною політикою безбожницького режиму, що оберталося пусткою і бездуховністю душ. До цього часу не можу збагнути, що штовхнуло тоді, у травні, в перші дні роботи сесії, до мікрофона мене, кореспондента газети “Правда Украины”, органу ЦК КПУ, звісно ж, члена КПРС, з якої я вийшов у липні 1990 року. Але в тому, що то була якась внутрішня сила, потреба, воля, переконання,— нема сумніву. То був мій перший виступ у якості депутата в сесійній залі. Так, був час, коли я відійшов від церкви. І моя покійна мама, велика трудівниця, віруюча і мудра людина, сказала тоді мені: “Нічого, синку, ти ще повернешся до Бога”. Вона була передбачливою. Користуючись правом законодавчої ініціативи, як і належить, підготував проект постанови. Завізував його до розповсюдження заступник голови Верховної Ради В. Б. Гриньов. Керівник секретаріату М. Г. Хоменко запевнив, що після обговорення проекту на Президії йому буде дано хід. То були лиш слова. Діяли невидимі гальма. Друга сесія добігала кінця, як і календарний рік. Л. М. Кравчук і І. С. Плющ у розмові зі мною заявляють: це питання ставити передчасно. У мене визріває ідея колективного депутатського запиту, який згідно з Тимчасовим регламентом не можна ігнорувати. Обійшов майже всіх. Серед підписів бачите і автографи деяких партапаратників. Однак більшість повертали мені папір мовчки або з коментарем: “Я каммунист и взглядов не меняю”, “Праздники? Хватит пьянствовать, работать нада!..”. Вірити чи ні у сни — справа особиста. Але після того, як я зібрав необхідну кількість підписів, наснився вночі мені дивний сон: я заарканив велику гарну дивну рибу, вона тягне мене на дерев’яному плоті по тихому безмежному морі, а вода в ньому чиста-пречиста, мов сльоза. Сон — до удачі. Тому, вручаючи запит Л. М. Кравчуку, був упевнений в успіху. Та головуючий змінився, бо Л. М. Кравчук відбув у Москву. А І. С. Плющ, очевидно, вирішив перестрахуватись і поставив питання про доцільність внесення питання в порядок денний. 118— “за”, 146 — “проти”. Коментар головуючого був обтічним: нехай, мовляв, ради у себе на місцях вирішують — святкувати це свято в області, районі, місті чи ні. Хіба то позиція вищого законодавчого органу? Останній день сесії. Душевна напруга сягає краю. Адже конкретних результатів нашої роботи, окрім Декларації про державний суверенітет, люди не відчули. А через кілька днів Новий рік, Різдво... Головує вже Л. М. Кравчук. Він у доброму настрої — чи то від вдалих відвідин Москви, чи від наступної перерви депутатського марафону. І доки депутати реєструються, В. М. Червоній нагадує про зігнорований у відсутність голови колективний депутатський запит. Поки що головуючому ні на що переключити увагу депутатів. Потрібна негайна і розумна підтримка. Удвох з сусідом А. Л. Зінченком звертаємось до митрополита Агафангела і просимо виступити. Він єдиний священнослужитель-депутат, зрештою, це повинна була б бути його ініціатива. Він неквапом підводиться, йде до трибуни. Говорить, що й патріарх Московський звернувся з тим же питанням до Єльцина, і все вирішилось позитивно. Звісно, ми добре знали про політичну орієнтацію московського ієрарха, з ним ми не раз дискутували. Але тут його підтримка була необхідною. І все ж суперечки не вдалось уникнути. Член президії, колишній заввідділом ЦК КПУ М. О. Шульга спробував залякати: “У нас є вже напруга міжнаціональна. Ми хочемо посіяти ще й міжрелігійну?”. Але переважна більшість виступаючих підтримує мій проект, який зачитав від мікрофона В. М. Червоній. Нашвидку сформованою групою вносяться деякі поправки. На прохання Голови ВР ще раз виступає митрополит Агафангел, який просить підтримати запит, де є і його підпис. — Хто за цю пропозицію? Тисніть кнопку “за”,— раптом рекомендує Л. М. Кравчук. На табло висвічується цифра — “за” 274. Звершилось! Та деякі, особливо московські, ЗМІ вдались до брехні: на сесії, мовляв, ініціатива йшла від духовенства УПЦ, депутати представили тисячі підписів виборців, які просять “легализировать” главные христианские праздники”. Не було такого. Комісія, яка готувала кінцевий проект, мала лише тоненьку синю папку, в якій був той же колективний запит, мій проект постанови і лист керуючого справами УАПЦ єпископа Антонія від 25 грудня з пропозицією визнати вихідними дні Різдва і Водохреща. Оце й усе. Отож святкуймо! З Різдвом Вас, волиняни! Христос рождається! Славімо Його! Андрій БОНДАРЧУК, народний депутат України першого скликання, член НСЖУ.
