Як диво–зілля червоної рути зачарувало медика — і він став видатним композитором

 Довідка: За карпатськими переказами, рута — ​жовта квітка, яка лише на декілька хвилин у Купальську ніч стає червоною і подарує вічне кохання тому, хто її знайде. За ймовірнішою версією, це рододендрон карпатський, занесений до Червоної книги під ІІ категорією охорони, вічнозелений гарноквітучий чагарничок, поширений у горах Східної Європи, зокрема й України. На ювілейній платівці пісень Івасюка зображена монарда, яку теж називають рутою, вона найбільш поширена в Азії та США і цвіте червоним.

Образ цієї квітки став хвилюючою знахідкою, справжнім одкровенням. Як таємничий цвіт, Володимир шукає згадки про червону руту по всій Косівщині і натрапляє на новий варіант коломийки на Путильщині, в Розтоках (Чернівецька область). Одна старша жінка розповіла йому, що, за легендою, рута цвіте тільки один день на рік і дарує тому, хто її побачить, вічну любов. Володимир записує легенду про загадкове чар–зілля як символ вічного і чистого кохання. А в чернетці «Червоної рути» з’являються такі рядки:
Ти не смійся хоч раз,
Не кажи, що забула,
А згадай про той час,
Як ти мавкою була.
Що ночами в лісах
Ти чар–зілля шукала,
Що з вітрами, як птах,
Ти колись розмовляла.
Бачу я тебе в снах
У дібровах зелених.
По яких же шляхах
Ти вернулась до мене?

Спочатку твір мав форму балади, а тому виходив розтягнутим, що не пасувало народній пісні. Володимир переписував і шліфував її безліч разів, аж поки переконався, що вклав у неї все, на що був здатний. Свою «Червону руту» Івасюк присвятив одногрупниці Марії Соколовській, у яку, як розповідають, був таємно закоханий. Пізніше Марія згадувала: «Молодість сама по собі прекрасна, але не зрівнянна ні з чим, коли поруч людина, котра тебе розуміє і підтримує в усьому, зачаровує своєю красою і розумом, дарує тобі ніжну гру чарівної скрипки і свої пісні.

Свою «Червону руту» Івасюк присвятив одногрупниці Марії Соколовській, у яку, як розповідають, був таємно закоханий.

З Володею ми були поруч увесь день: зранку — ​заняття, ввечері — ​репетиції ансамблю. Уже пізніше мені розповіли, що Івасюк був закоханий у мене, але сам він ніколи не зізнавався. Мабуть, йому легше було про все сказати у піснях». Хлопець показав їй перший варіант твору ще в 1968–му. Зошит зі словами пісні Володимир дарує дівчині, підписавши: «Мусі від Володі». А через два роки її вже співав увесь Радянський Союз.

Уперше «Червона рута» була виконана 13 вересня 1970 року в програмі «Камертон доброго настрою» Чернівецької телестудії. На обласному телебаченні Івасюк мав добрих друзів: головного режисера Василя Селезінку та звукооператора Василя Стріховича, яким повідомив про дві нові пісні — ​«Червону руту» й «Водограй». Для запису в студію запросили оркестр ансамблю «Карпати» Валерія Громцева. Івасюку підспівувала гарним сопрано молода вчителька музики Олена Кузнецова.

У виконанні «Смерічки» «Червона рута» стала піснею року на Всесоюзному конкурсі «Пісня–71», який тоді в Радянському Союзі проводився вперше. Володимира Івасюка запросили до Москви. Для цієї події він сам зробив аранжування. У фіналі під супровід естрадно–симфонічного оркестру Юрія Силантьєва її виконали Василь Зінкевич, Назарій Яремчук та сам автор. Кажуть, що Івасюка поставили співати для підстаховки молодим виконавцям, які вперше вийшли на велику сцену, тому Івасюк був одягнений у звичайний костюм, а не у тканий гуцульський, як Зінкевич та Яремчук. Запис програми  відбувся  22  грудня,  а  1  січня 1972  року її показали на телебаченні.

Сяйво сліпучих прожекторів, телевізійні камери, величезний оркестр і сотні людей. Раптом — ​голос гобоя! І ми почали співати: «Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари. Я без тебе всі дні у полоні печалі».

Назарій Яремчук згадує, як утрьох грудневого ранку вони вилетіли до Москви: «Володя сидів на задньому сидінні й довершував оркестровки, до нудної мелодії моторів долучалися голоси гобоя, флейти, скрипок. На Буковині ще була золота осінь, а Москва зустріла нас снігом. Вітер валив з ніг, але ми все–таки добрались до електрички, впали у крісла й полегшено зітхнули. Поселились у готелі «Мінськ». Концертна студія «Останкіно», довгі миті хвилювання перед виступом. Нарешті початок. Фінал «Пісні–71» зібрав чимало зірок тодішньої естради: Магомаєв, Хіль, Кобзон, Зикіна, Кристалінська, молодий Лещенко. І троє хлопців з Буковини. Ми з Василем у стилізованому гуцульському одязі, а Володя в темно–синьому костюмі. Сяйво сліпучих прожекторів, телевізійні камери, величезний оркестр і сотні людей. Раптом — ​голос гобоя! І ми почали співати: «Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари. Я без тебе всі дні у полоні печалі». Успіх був визначним. Нас декілька разів викликали на сцену. Володимиру вручили диплом лауреата. А згодом нам усім подарували метрові макети Останкінської телевежі, на яких ми один одному залишили на згадку автографи. Воістину чудова пам’ять про ті прекрасні хвилини».

Кульмінація популярності пісні настала тоді, коли її виконала Софія Ротару. А в 1971 році навіть зняли стрічку «Червона рута», в якій звучали пісні Івасюка. Це був перший український музичний фільм, котрий мав величезний успіх. У ньому — ​історія про ніжне й чисте кохання дівчини з Карпат і донецького хлопця. Софія Ротару і Василь Зінкевич були головними героями цієї картини. У 1989 році «Червона рута» стала назвою однойменного фестивалю.
В українській естраді й досі справжня музика асоціюється з «Червоною рутою».