Курси НБУ $ 26.65 € 31.31
Король малечі пішов разом із нею у газову камеру

Мученицьку смерть він прийняв разом зі своїми вихованцями

Волинь-нова

Король малечі пішов разом із нею у газову камеру

«Найважливіші зустрічі людини — ​це її зустрічі з дітьми» — ​так вважав відомий польський лікар і педагог із літературним псевдо Януш Корчак (1878–1942), який прийняв героїчну смерть разом зі своїми вихованцями

Генрик (справжнє ім’я Януша Корчака) народився у 1878 році у Варшаві, в сім’ї відомого адвоката Гольдшміта. Коли хлопцеві виповнилося 11 літ, батько тяжко захворів і помер. Юнак замкнувся в собі, багато читав, вивчав мови, писав вірші. У 14 років вийшов його перший роман «Сповідь метелика», в якому дитячі мрії розбиваються, зіткнувшись з реальністю… Щоб допомогти матері, підробляв, навчаючи дітей із заможних родин, і вже тоді зрозумів, що любить не лише навчати, а спілкуватися з ними. Здобувши медичну освіту, вдень Корчак лікує малечу, а вечорами пише   для неї книжки. З  бідних пацієнтів грошей не бере, купує їм ліки. Його вже знають як одного із кращих педіатрів, а він своєю місією визначає професію вихователя і педагога.

Януш Корчак опікувався двома дитячими притулками, працював експертом в органах опіки, окружному суді у справах неповнолітніх. Під псевдонімом Старий Доктор вів передачі на радіо. І все, що б він не робив, — ​було для дітей. Корчак навіть створив першу в світі дитячу газету «Мали пшегльонд», кореспондентами якої були школярі з притулку. Вони ганяли Варшавою, збираючи новини, а невеликі зарплати юні журналісти відкладали до спільного гаманця. Читачам подобалося, як по–дитячому просто газета пропонувала подивитися на дорослі проблеми. 

— Помиляєтесь. Не можу. Не всі люди — ​мерзотники, — ​відповів доктор Корчак і пішов на смерть разом із вихованцями…

Весною 1917–го Корчак опинився в Києві. Співробітниця Червоного Хреста Марина Фальська вивезла туди притулок з польськими дітьми перед окупацією Варшави. Вихователька не могла впоратися з малими розбишаками, тому Корчак з’явився дуже вчасно. Він запровадив дитяче самоврядування: парламент і суд, які захищали слабших від сильніших та працьовитих від ледарів. Зрозуміти й пробачити — ​таким був його лейтмотив. Корчак вигадував День першого снігу, Свято найдовшого дня. У його притулку не було примусу та криків вихователів, лише бесіди та любов. У знаменитій педагогічній книзі «Як любити дітей» (1920) він наголошує на рівності прав малих і дорослих: «Дитина переважає нас силою почуттів. За інтелектом вона щонайменше рівна нам, їй не вистачає лише досвіду». Кожне грубе слово, необдуманий вчинок, несправедливе покарання, пише Доктор Корчак, можуть нанести дитині глибоку, інколи й невиліковну рану. Потрібно спілкуватися з ними на рівних, прислухатися до них, бути одночасно і дорослим, і дитиною.

У 1933 році Януша Корчака нагородили Срібним Хрестом незалежної Польщі, але через рік уряд скасовує польським українцям, євреям та представникам інших національностей рівні з поляками права. Припиняються виступи Корчака по радіо, йому забороняють працювати консультантом у суді (позиціонував себе польським євреєм). Назрівала Друга світова. Нацисти поділили людство: одні мають керувати світом, другі — ​на них працювати, а третіх — ​знищити. Багато євреїв емігрує з Польщі. У відомого на той час письменника була можливість виїхати, але він  не залишив дітей і вибрав Дім сиріт, який вже переселили в гетто. 

Корчак робив усе можливе, щоб життя дітей було не таким жахливим. У будинку все йшло як завжди: проводилися уроки, репетиції… А 5 серпня 1942 року гітлерівці вишикували жителів Будинку сиріт на вулиці та повели у вагони. Діти йшли у колоні по четверо, над ними розвивався зелений з конюшиною прапор Короля Мацюся. Невідомо, що говорив Старий Доктор своїм підопічним, але всі були спокійні. Вже у потязі до Корчака підійшов офіцер СС і спитав, чи то не він написав про Короля Мацюся? Сказав, що читав його книги у дитинстві та запропонував доктору залишитися.

— А діти? — ​спитав Учитель.

— Вони поїдуть. Але ви можете покинути вагон.

— Помиляєтесь. Не можу. Не всі люди — ​мерзотники, — ​відповів доктор Корчак і пішов на смерть разом із вихованцями…

До останньої секунди він намагався зменшити страждання своїх підопічних. Вони читали, співали, малювали. На стінах бараків концтабору «Треблінка» залишилися дитячі малюнки. А 8 серпня Вчитель і учні увійшли до газової камери…

У Треблінці є камінь, на якому написано: «Януш Корчак та його діти»…

Пам’ятний знак Янушу Корчаку у Києві на вулиці Володимирській поблизу Золотих воріт
Пам’ятний знак Янушу Корчаку у Києві на вулиці Володимирській поблизу Золотих воріт

 Настанови відомого педагога актуальні й до сьогодні. Не раз перечитувала його повість «Коли я знову стану маленьким», де старий учитель за допомогою доброго гнома повертається у дитинство, і коли знову стає дорослим, не забуває пережиті відчуття. Щоб зрозуміти дитину, треба уявити себе нею, слухати її серцем, учить письменник. Може, саме тому педагогіку Корчака назвали педагогікою серця. Найзнаменитіша його книга «Як любити дітей» стала своєрідним підручником для батьків. У ній дорікає дорослим, що поводяться зі своїми чадами, як із іграшками, і дає важливі поради: згадайте, як ви самі були малими, поважайте думки й бажання дітей, дайте їм право вибирати. Вони нам нічого не винні і не мають стати другими нами, а бути самими собою. Корчак вважав: якщо малечі дати любов, вона не матиме потреби ні в чому.

На постаменті в Єрусалимі майстерно переданий невимовний біль Учителя та його учнів
На постаменті в Єрусалимі майстерно переданий невимовний біль Учителя та його учнів