Люди, які вірять у Бога та в безсмертя душі, бояться раптової смерті або, кажучи точніше, бояться не стільки самої смерті, скільки наслідків відходу душі з тіла без покаяння, без молитви, без примирення з Богом. В усі віки християнства, окрім останніх, люди завжди намагалися дати померлому відійти достойно, по-християнськи...
Запитання читача: Чи може людина відчувати наближення своєї смерті? Людмила, м. Луцьк. Відповідь: Тему смерті та виходу душі із тіла скрупульозно вивчив австралійський лікар Петро Калиновський, будучи не лише професійним медиком, але й людиною віруючою. Як відповідь наведу невеликий уривок з його праці «Перехід. Остання хвороба, смерть і опісля»: «Більшість людей помирає після більш або менш тривалої термінальної хвороби (латиною terminus – межа, кінець. Термінальний – кінцевий). Поступово згасаючи, людина має час замислитись, зрозуміти і якоюсь мірою підготуватися. Однак смерть може бути й несподіваною – раптовою – наприклад, при зіткненні автомобілів або при гострій серцевій недостатності. Люди, які вірять у Бога та в безсмертя душі, бояться раптової смерті або, кажучи точніше, бояться не стільки самої смерті, скільки наслідків відходу душі з тіла без покаяння, без молитви, без примирення з Богом. В усі віки християнства, окрім останніх, люди завжди намагалися дати померлому відійти достойно, по-християнськи... Люди, що вірять у Бога та в загробне життя, або які хоча б серйозно розмірковували над цим, зазвичай помирають легше. Життя людини на землі потрібне лише для формування духа, пошуків того шляху, яким душа піде у житті вічному. Це дає відповідь на всі наші нерозуміння та пояснює ранню смерть праведників, довге життя поганих людей (яким, отже, Господь дає час зрозуміти та змінити свої шляхи) і усі ті смерті, котрі нам могли видатися безцільними й непотрібними. У смерті є свої внутрішні причини; зовнішні фактори – хвороби та нещасні випадки – призводять до смерті людини тоді, коли подальше земне існування уже не має сенсу для життя душі. Декотрі люди не розуміють, чому Господь не дав передбачення смерті, якщо думка про неї така благотворна. Святоотцівські писання пояснюють, що це потрібно для нашого спасіння: «Бо… людина, яка задовго передбачила час своєї смерті, провадила б життя своє в беззаконнях, і уже перед самим виходом з цього світу приходила б до покаяння». Передбачення смерті нам не дано, але передчуття смерті буває нерідко. Багато хто з хірургів зможуть пригадати хворого а чи хвору, котрі перед незагрозливою операцією раптом кажуть: «Я операції не перенесу». Це не страх. Кажуть вони це природно й спокійно, як про неминучу, очікувану подію. Хворого перед операцією було обстежено – серце, легені, кров і усе інше в порядку, – і тим не менш обережний хірург оперувати не буде, особливо якщо колись у минулому він зустрівся з подібним випадком… Російський селянин минулого сторіччя, зазвичай старий, але без будь-якої небезпечної хвороби, вирішує, що його час прийшов, і говорить про це рідним. Він зодягає білу сорочку, його вкладають на лаві під образами, дають у руки запалену свічку, і він невдовзі помирає. Передчуття – це не страх смерті, певною мірою вони навіть протилежні одне одному. Страх смерті частіше буває у людей нікчемного життя, які не розкаялись, відкинули Бога. Для них смерть означає втрату всього, що вони знають і люблять. Вони її бояться й не хочуть, передчуття смерті в них буває досить рідко. Людина ж праведного життя часто передчуває наближення смерті. Вона не боїться, просто спокійно чекає, а іноді навіть бажає її приходу. Після природного та незіпсутого життя вона і смерть сприймає як щось природне й нормальне. Вірогідно, це схоже на те, як людині, яка втомилася від денної праці, хочеться заснути. о. Олег ВЕДМЕДЕНКО, протодиякон Луцького кафедрального Свято-Троїцького собору.
