З приводу одного примітивного шоу на комерційному телебаченні
З приводу одного примітивного шоу на комерційному телебаченні Чого у Мельника не відбереш — це вміння викликати до себе довіру, а якщо конче треба, то не тільки розуміння і підтримку, а й щире співчуття в оточуючих. У цьому я в черговий раз переконався, споглядаючи 25 лютого цього року на телевізійному екрані “Аверса” потішне шоу, присвячене, як було сказано ведучою, взяттю інтерв’ю в депутата Волинської обласної ради Віталія Мельника та іже з ним. Іншого основного фігуранта цього дійства, на жаль, не можу назвати з міркувань професійної етики. Ще про інших не згадую з огляду на їх повну службову та іншу залежність від пана Віталія (чи Віктора?— в документах значаться різні імена), що змусило їх за допомогою телебачення “робити з тата вар’ята”, тобто говорити все, що накажуть. А насамперед — переконати глядачів у тому, що В. Мельник як роботодавець є великим благодійником для людей, за що повинен заслуговувати на загальну шану і повагу. Не маючи жодних підстав і щонайменшого бажання перешкодити окремим особам з адмінперсоналу належної сімейству Мельників будівельної фірми “Олвід-буд” засвідчити свою відданість главі цього сімейства, разом з цим не можу не сказати, що підстави для шани і поваги до В. Мельника, на жаль, не проглядаються навіть під найсильнішим мікроскопом. Чого тільки варте обманне отримання В. Мельником в КБ “Західінкомбанк” двомільйонного кредиту, який невідомо куди подівся і від повернення якого боржник ухиляється, розробляючи все нові і нові комбінації! Про численне ошуканство людей з виплатою, а точніше невиплатою їм зароблених грошей, підробленням підписів у відомостях, ухилення від сплати обов’язкових платежів у бюджет, введення в оману і прямі обдурювання замовників і говорити уже не доводиться. Саме про це і йшлося у статті Олександра Нагорного “Лицедії сімейного спектаклю” та листах-відгуках десятків колишніх працівників ТзОВ “Олвід-буд”, опублікованих на сторінках газети “Волинь”. У відповідь на них організація КУНу, в якій В. Мельник обіймає посаду заступника обласного голови, заходилася пікетувати редакцію газети під цілком надуманим приводом, безпідставно вимагаючи відставки її головного редактора. Але повернемось до телеекранного зображення В. Мельника в розіграному ним в черговий раз спектаклі та мовлених ним слів: “Я вам заявляю, що все це брехня. Ніякого кредиту в банку я не брав. Брала фірма, яка заставила за нього майно. Це ж нормальне явище, якщо кредит не повертається, то робиться звернення на заставлене майно. Наш народ мудрий, я впевнений, що він у всьому розбереться”. Остання фраза проголошувалась кілька разів. Щоб у глядачів не було сумніву у щирості сказаного — мовляв, не я, а народ підтвердить, що на мене звели наклеп. Що ж, пане Мельник, щоб народ даремне не ламав голови над тим, де тут правда, а де брехня, давайте допоможемо йому відділити зерно від полови. Тим більше, що, як вам відомо, автор цих рядків був безпосереднім учасником всіх етапів оформлення вищевказаного кредиту. Починаючи від демонстрування вами депутатського посвідчення і посилання на нагородження церковним орденом з молитовним схрещенням рук на грудях — на підтвердження своєї виняткової чесності, порядності і богобоязливості, і, закінчуючи судовими засіданнями Луцького міськрайонного суду, на одному з яких навіть вражена очевидним ошуканством головуюча суддя у справі не стрималась, вигукнувши: “Бійтеся не тільки земного суду, бійтеся Бога!”. Кредит в сумі два мільйони гривень дійсно був виданий на фірму, як каже В. Мельник, тобто ТзОВ “Олвід-буд”. Ось тільки п. Мельник забув сказати телеглядачам, що 99 відсотків власності цієї фірми оформлена на його сина, а один відсоток — на рідну сестру дружини. Сам він особисто був генеральним директором цієї фірми. Формально. Неформально є ним і зараз, з приводу чого ніяких сумнівів ні в кого не виникає. Забув цей пан повідомити і про те, що кредит мав виключно цільове призначення — на будівництво в с. Підгайці торгово-розважального центру, який рівно через місяць після одержання кредиту в терміновому порядку переоформляється на дружину В. Мельника — Наталію Олексіївну Мельник, а ще через місяць після цього генеральний директор ТзОВ “Олвід-буд” залишає свою посаду. Плата за користування кредитом невдовзі припиняється, а через півтора—два місяці в суді появляється позовна заява Н. О. Мельник про визнання договору щодо заставленого за кредит майна недійсним. На тій підставі, що ні про який кредит вона нічого не знає, на що він взятий, їй невідомо (це при тому, що Н. Мельник є власником будівництва, на який взятий кредит), а заставлене майно є спільною власністю подружжя. Але й це ще не все. Вивезених на будівництво торгово-розважального центру будівельних матеріалів – кіт наплакав, спорудження об’єкта далі фундаменту не дійшло. Куди ділось майже два мільйони гривень, залишається загадкою. Розрахунок, як бачимо, простий. В.Мельник — ні при чому, бо він уже не генеральний директор. Торгово-розважального центру, на будівництво якого виданий кредит — немає. Залишилось вилучити із застави майно, надане в забезпечення повернення кредиту — і шукай вітра в полі. На щастя, у нас мудрий не тільки народ, а й суд не ликом шитий. Афера не пройшла. Незважаючи на заяву в судовому засіданні В.Мельника, що заставлене під кредит майно не належить фірмі, як він під страхом кримінальної відповідальності засвідчував власноручним підписом при нотаріальному посвідченні договору застави, а є їх спільною з дружиною власністю. Однак для погашення кредиту цього майна недостатньо. Долю ж укладеного з Мельником В.Г., крім застави, договору поруки, нотаріально посвідчена копія якого є у банку, поки що вирішує апеляційний суд. Такі факти. В.Мельник в своєму «телевізійному інтерв’ю» назвав це нормальним буденним явищем. Прокуратура Луцького району дійшла до іншого висновку, вважаючи, що в усій цій історії вбачається шахрайство з фінансовими ресурсами, і порушила за цими фактами кримінальну справу. Як стало відомо, не залишились поза увагою прокурорсько- слідчих органів і листи до редакції газети обманутих очолюваною В.Мельником комерційною структурою людей, зокрема, повідомлені ними факти підроблення відомостей на виплату заробітної плати та ухилення від сплати обов’язкових внесків у Пенсійний фонд. Їм належить дати відповідь скаржникам. То чи варто після всього цього вдавати з себе безпідставно ображеного, більше того, вдаватись до різного роду політичних акцій? Молитись треба, щоб на цьому все закінчилось. А що стосується політики, тут нею не пахне і близько. Звичайне ошуканство — та й годі. На цей раз не тільки банку та своїх працівників і замовників, а й діток, яких вивели під стіни редакції газети. І тепер ця особа з такими моральними принципами із підготовленою нею компанією через телеефір посміла обливати брудом авторитетну газету, її головного редактора Степана Сачука, шанованого людьми журналіста, котрий завжди відстоював правду та справедливість, що викликало роздратування у влади та її прислужників! До речі, пане Мельник, ніяк не можна второпати, чому всі члени Вашої команди на телебаченні мали відповідні посади та місце роботи, а під Вашим прізвищем стояли титри: «Депутат Волинської обласної ради». Це що, посада така тепер у нас з’явилась? Наскільки відомо не тільки мені як правнику, а й всім громадянам, на професійній основі працюють лише народні депутати України. Зацікавило мене це питання ще й тому, що тиждень-півтора тому в судовому засіданні (і це занесено до протоколу) Ви заявили , що працюєте на платній посаді заступника голови комісії по будівництву обласної ради, де, за Вашими словами, і «трудова книжка знаходиться, і зарплату уже будуть виплачувати». Якщо це так, то яке відношення до знову розіграного спектаклю, в якому Ви, судячи з інтерв’ю, були у двох ролях — бізнесмена і заступника голови обласної організації КУН, має Ваше депутатство? Чи Ви ним просто прикриваєтесь де треба і не треба? І останнє. Не міряйте всіх на свій аршин. Це що стосується автора статті «Лицедії сімейного спектаклю» журналіста Олександра Нагорного, якому, як Ви висловились, заплатили , а редакції публікацію замовили. Розумію, що вам важко у це повірити, але є люди, яких «купити», або яким «заплатити» не можна. Не знаю, де і що Ви робили двадцять-тридцять років тому, але знаю, скільком людям допоміг, скільки хапуг, нечесних ділків, відвертих і прихованих злодіїв за цей час вивів на чисту воду за допомогою свого гострого пера один з найвідоміших і найавторитетніших в області журналістів. Він не має ні автомобілів, ні котеджу та інших багатих статків, як Ви, ні звань від влади, бо за критику їх не давали. Зате має незрівнянно більше — честь, порядність і совість. Анатолій ОЛЕКСЮК, адвокат. м. Луцьк.
