П’ятдесят років тому ми, учениці 10-Д класу середньої жіночої школи № 3 Луцька, прощалися на випускному, обирали життєвий шлях...
П’ятдесят років тому ми, учениці 10-Д класу середньої жіночої школи № 3 Луцька, прощалися на випускному, обирали життєвий шлях. А склався він по-різному. Час від часу ділилися своїми турботами і радощами одне з одним. А через 25 літ зустрілися майже всі, особливо ж ті, хто зміг на ту зустріч прийти чи приїхати. Багато з нас після закінчення різних вузів, технікумів повернулися до рідного міста. Тоді ж домовилися зустрічатися частіше. І ось уже понад 10 років збираємось гуртом щороку. У нас за плечима радощі й печалі, досвід життєвий, і на цих зустрічах щиро і щедро ділимося всім, що маємо, починаючи від доброго слова, порад, рецептів до матеріальної підтримки, коли такі обставини складаються в когось з колишніх однокласників. Ось знову зустрілися, це вже через 50 років після закінчення школи. Цьому передував довгий пошук окремих наших шкільних подруг. Щиро раділи, що одні все-таки змогли приїхати, інші прислали про себе звістки. Так із села Муравище Ківерцівського району Євгенія Бень писала: “Я дуже зраділа листові, навіть вночі прокидалася і ще раз читала. Я вдячна, що не забули мене, сільську жінку, яка вже доживає життя. Добре, що в нас в Україні є такі люди, в котрих ще не зачерствіли серця, і що ми всі хоч і похилого віку, все ж єднаємось, гуртуємось в одну сім’ю. Приїду обов’язково”. Другий лист отримали із селища Івано-Франківське Львівської області від Стефи Кави: “Дорогенькі мої однокласниці! Приємно вражена вашим запрошенням на зустріч. Рада за вас, що міцно бережете ту зароджену в дитинстві дружбу. А час так нестримно мчить. Невже це вже 50 минуло? Час рікою плив, а тепер мчить бурхливим гірським потоком. Дійсно, “літа на зиму повернули”, але тут нічого не вдієш. Заздрю вам, що маєте можливість зійтись, поділитись своїми життєвими проблемами. А мене доля закинула далеко від рідної домівки, втратила чоловіка, здоров’я нема. Зустрічайтесь і надалі, підтримуйте один одного, допомагайте один одному, пам’ятайте, що десь за “тридев’ять земель” живе ваша однокласниця, яка любить вас всіх, тужить за вами.” Я також не змогла прийти на 50-річчя закінчення школи за станом здоров’я. Але мене не забули, ввечері прийшли до мене мої однокласниці. Заспівали мені, і мимоволі потекли сльози радості і вдячності. Ми вдячні своїй однокласниці Гринішиній (Філіпчук) Галині Йосипівні за те, що вона безкоштовно надає нам юридичну допомогу в багатьох справах і під час зустрічей, і по телефону. Вона єдиний юрист серед випускників нашого класу. Вдячні і нашій однокласниці Гірдвілєнє (Стець) Стефі Миколаївні, саме вона щорічно надає своє помешкання для наших зустрічей. Це особливий день у нашому житті, який проводимо в колі колишніх однокласниць із спогадами про минулі роки. Запрошуємо і тих вчителів, котрі залишились в живих.Стараємось спілкуватись з ними. Галина ВЕРЕМІЙ, колишня випускниця Луцької жіночої школи № 3, ветеран праці.
